Краткое изложение "Муму"
Главный герой рассказа И. С. Тургенева - дворник Герасим. Этот человек от рождения глухонемой, однако, благодаря своей природной силе, лучше других справляется со всей работой, которую ему поручают. Герасима привезла из города барыня, чтобы он верно служил ей. За короткое время дворника полюбили все, включая барыню, за его доброе сердце и кроткий нрав.
На службе в городе, Герасиму понравилась девушка Татьяна, которая служила у барыни прачкой. Глухонемой мужчина защищал ее и старался во всем угодить девушке. Однако барыня, против воли Татьяны выдала ее замуж за другого слугу и отправила их жить в деревню. Сердце Герасима было разбито, но он нашел в себе силы попрощаться с возлюбленной, подарив ей на память о себе красный бумажный платок.
На обратном пути домой, Герасиму встретилась бездомная собачка, которую он взял к себе, назвав Муму. Дворник полюбил собачку, она была для него настоящим светом в его тяжелой жизни. Собачка отвечала своему хозяину взаимностью, она сопровождала его постоянно, куда бы он ни пошел.
Однажды барыня узнала о существовании Муму и приказала избавиться от животного. Герасим решил продать Муму на базаре. Тем не менее через несколько дней Муму вернулась к своему глухонемому хозяину. Узнав об этом, барыня очень разозлилась и приказала убить собачонку. Герасим очень расстроился, ему было жаль Муму, но другого выхода у него не было. Он пошел в столовую, накормил собачку, а затем отправился на лодке в озеро и утопил несчастную Муму. После этого случая дворник ушёл от барыни обратно в деревню. .
<span><span>
</span><span>
Вінні-Пух - та всі-всі-всі<span>Всім вам, звичайно, відомо, хто такий Вінні-Пух. Правда?
А ось чи знаєте ви, хто придумав цього чудового героя?</span><span><span>Звали цього письменника Алан Олександр Мілн. Він народився 18 січня 1882 року у Лондоні.
З дитинства Алан мріяв стати знаменитим письменником. І коли він виріс, то домігся свого!
Так, вже у 1924 році письменник видав віршовану збірку «Коли ми були зовсім маленькими», яка дуже сподобалася читачам.
А за два роки до цієї події він надрукував детективний роман для дорослих «Таємниця червоного будинку» і багато інших «дорослих» романів.
І все ж прославила його, звичайно, саме казка для дітей про Вінні-Пуха.
</span><span>Допомогли її написати письменнику його дружина, Дороті Дафне де Селінкот, та син, якого звали... Відгадайте, як?.. Правильно - Кристофер Робін.
Так, так, саме таке було в нього імя!
Казка ж народилася так.
Коли Кристоферу Робіну виповнився рік, тато з мамою подарували йому іграшку - великого плюшевого ведмедика, якого вони назвали Вінні-Пух.
Потім, щоб Вінні не нудьгував, хлопчику купили ще дві іграшки - ослика Іа та порося П'ятачок.
Але на цьому все не закінчилося! Незабаром у Кристофера з'явилися нові іграшкові друзі - тигра на ім'ю Тигра та Кенга з дитинчам Ру.
Саме ці іграшки й допомогли Алану Олександру Мілну придумати чудову казку, яку зараз так люблять всі діти на світі!
Ось тільки іграшкових Сови та Кролика насправді ніколи не було - тато Кристофера Робіна їх просто видумав.
</span><span> </span><span>А надрукована була казка про Ведмежа з ошурками в голові під назвою «Вінні-Пух» була у жовтні 1926 року.
Наступного року Алан Мілн надрукував другу частину розповідей про Вінні - «Тепер нас стало шестеро», а ще через рік з'явилася третя, остання, частина книги - «Будинок на пуховій опушці».
Ці книжки відразу ж сподобалися не лише дітям, але й дорослим! І це правильно - адже вони були такими цікавими!</span><span>єте, що найдивніше? Сам Алан Олександр Мілн ніколи не вважав себе справжнім дитячим письменником!
Саме тому перед сном він читав своєму сину не власні казки, а романи іншого письменника, Пелема Вудхауса, якого вважав «найталановитішим англійським автором».
Але вийшло так, що саме казка Алана Олександра Мілна стала кращою!</span><span>нам з вами ця казка стала відома завдяки перекладу іншого чудового письменника, Бориса Заходера. Його книжка вийшла у 1960 році і з того часу багато разів перевидавалася.
Але ще більшу популярність Вінні-Пух отримав після того, як на кіностудії «Союзмультфільм» було знято три мультфільми за мотивами цієї книжки.
Звичайно, є й інші мультики про пригоди Вінні-Пуха, які було знято на кіностудії Disney.
А у Лондоні навіть є пам'ятник веселому, самовпевненому і дуже хитрому, але такому чудовому ведмежа Вінні-Пуху!</span><span>у ось і все що я вам хотів розповісти про Алана Олександра Мілна, який придумав Вінні-Пуха та його друзів.
А тепер вирішить моє нове завдання.
Отже, допоможіть Вінні вирішити цю задачку.</span></span></span></span>
З гэтых радкоў становiцца зразумелым, чаму аўтар узяў сабе такi псеўданiм — Крапiва. Так, як гэтая «марная трава» гатова апячы кожнага, хто датыкнецца да яе, так i пiсьменнiк не можа моўчкi прайсцi каля любой заганы чалавечага грамадства, абавязкова «апячэ» таго, хто з'яўляецца парушальнiкам дысцыплiны. Вялiкага майстэрства дасягнуў Кандрат Кандратавiч Крапiва ў жанры байкi.
<span> Выкрыццё нейкай заганы праз смех, на маю думку, больш дзейснае, чым проста указание на гэтую загану. На такi метад людзi звычайна рэагуюць хутчэй. Напэўна, так думаў i сам паэт, таму самых злосных парушальнiкаў дысцыплiны ён рабiў героямi сваiх баек. </span>
<span> Хто толькi не трапляўся на вострае пяро Крапiвы: гультаi, дэмагогi, кар'ерысты, тыя, хто любiў пажывiцца зачужы кошт, невукi... Вельмi часта пiсьменнiк браў нейкую прыказку i раскрываў яе сэнс у баечнай алегорыi. Гэта можна сказаць пра байку «Дзед i баба». У аснове яе прыказка «Баба з воза — каню лягчэй». У гэтай байцы Крапiва асудзiў тых людзей, якiя толькi робяць выгляд, што працуюць, а на самай справе яны толькi перашкаджаюць у рабоце. </span>
<span> У байцы «Саманадзейны конь» аўтар раскрывав сэнс прыказкi: «Вялiкаму каню — вялiкi хамут». Крапiва высмеивав тут такую рысу характару чалавека, як саманадзейнасць. Аўтар сцвярджае, што кожны чалавек, перш чым узяцца за якую-небудзь справу, павiнен добра падумаць: хопiць у яго розуму i сiлы справiцца з гэтай работай цi не. Кожны чалавек павiнен займаць месца суразмерна са сваiмi магчымасцямi. У адваротным выпадку ён будзе выглядаць так смешна, як той плюгавенькi конiк з байкi, што палез у вялiкi хамут. </span>
<span> Многiя радкi, якiмi Кандрат Крапiва заканчваў свае байкi, сталi крылатымi выразамi. Узяць хоць бы байку «Дыпламаваны баран», якая мне вельмi спадабалася. У гэтым сатырычным творы пiсьменнiк выкрыў такiя чалавечыя заганы, як тупасць, невуцтва i разам з тым iмкненне да славы, да незаслужанага гонару. Вось як гаворыць К. Крапiва пра такiх людзей: «Другi баран — нi «бэ», нi «мя», а любiць гучнае iмя». </span>
Прайшло ўжо шмат гадоў з таго часу, калi пiсалiся байкi Крапiвы, аднак актуальнасць iх не знiкла i сёння. Шкода i крыўдна, але ў нашым грамадстве зараз хапае i дыпламаваных бараноў, i махальнiкаў iвановых, i саманадзейных коней. А пакуль ёсць гэтыя заганы, то не будуць трацiць свайго значэння i байкi Крапiвы. Хай сабе яны i не выкараняюць з нашага грамадства пералiчаныя вышэй недахопы, аднак не даюць людзям забыцца на тое, што гэтыя з'явы — не нормы жыцця, з iмi трэба змагацца.
1. басни крылова не утратили значения в наше время потому что они все еще учат нас жить правильно. и не допускать ошибок в жизни. (есть небольшые ошибки)
1) Человек без Родины, что птица без гнезда (или, что соловей без песни)
2) На чужой сторонушке солнышко не греет. ( или, рад своей воронушке)
3) Родина - мать, чужая сторона - мачеха.
4) Родина мать, сумей за нее постоять.
Удачи! :)