Поэт сопоставляет правду с высокими горами, широкими степями, синими морями, людными городами, дремучими лесами. Правда настолько необъятна и широка, сложна, что каждый из братьев увидел ее по-своему, со своей стороны.
Всяк рассказывал правду по-своему;
Кто горой называл ее высокою,
Кто городом людным торговыим,
<span>Кто морем, кто лесом, кто степию.
</span>Рассказы братьев о правде соотносятся с описанием многоликости правды в начале стихотворения. Недаром говорится: у каждого своя правда.
<span>Каждый из них боролся и защищал свою правду, считая другого обманщиком и не понимая, что правы могут быть все. Своим внукам и правнукам они завещали «рубиться за правду за истину».</span>
Артем – очень весёлый, активный и подвижный мальчик: любит кататься на велосипеде или самокате, играть в мяч, танцевать и петь. А еще он любит книжки про животных и сказки, знает много стишков, которые с выражением читает. Паренек умеет считать до 10 и знает буквы, а этой осенью пойдет в школу.

Как большинство мальчишек, Артемка может иногда пошалить, поэтому воспитатели считают, что ему нужен папа, который сможет стать для Артема настоящим авторитетом и примером для подражания. Ну и конечно – ласковая мама, о которой мальчик мечтает.
Мать Артема лишена родительских прав, о других родственниках сведений нет.
Людське життя.. . Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони.. . усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у пісні "Два кольори" - «червоне - то любов, а чорне - то журба». Бо й справді,кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Стежина життя.. . Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть» .
Важко розмірковувати про людське життя, адже це настільки багатогранне явище, що ніяких слів не вистачить, щоб розкрити його сутність. Найвидатніші філософи в усі часи намагалися зробити це, проте, як на мене, найкраще це вдалося митцям, які за допомогою мови образів, звуків, фарб наближаються до розгадки великої таємниці життя. Життя – найбільша цінність. Саме тому настільки вражають випадки, коли людина свідомо приносить життя у дар іншим. Так вчиняли герої-бійці підчас Великої Вітчизняної Війни, а до них – герої українського народу, що боролися як могли за свободу та незалежність нашої Батьківщини, право свого народу на самобутність, щасливе майбутнє свої дітей. Життя видатних особистостей – митців, науковців, громадських діячів, вчителів, лікарів – це постійний, щоденний дар суспільству й людству в цілому. Згадаємо Марію та П’єра Кюрі,вчених, які відкрили радіоактивність радію та полонію, та були першими добровільними жертвами опромінення, бо не відмовилися від експериментів, хоча й усвідомлювали небезпеку для свого здоров’я.
Часто виходить так, що людина починає розуміти безцінність життя, коли стоїть перед обличчям смерті. А найбільше захоплення викликає мужність людини жити та творити, коли вона невиліковно хвора. Прикладом цього може бути життя видатної української поетеси, драматурга, перекладачки Лесі Українки. Жага до життя, сильна воля поетеси виявляється в її автобіографічній поезії «Contra spem spero»,де звучать такі рядки:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини.
<span>Отже, можна зробити висновок, що життя – це дарунок долі,яким людина має мудро та розважливо розпорядитися. Незважаючи на те, що інколи настають важкі часи, у житті також повно приємних речей, які ми маємо цінувати. У кожного є вибір, кожен може досягти успіху, треба лише старанно працювати. І можливо, через багато років і наш життєвий шлях ставитимуть у приклад наступним поколінням.</span>
Жил был Царь он поехал в англию посмотреть что там у них и как они живут. они показали ему блоху но не простую а железную которая танцевала они ее конечно же подарили на память. но когда Царь умер сын узнал о блохе и решил стать круче чем англичане и попросил переделать что бы она была лучше и тогда советчик стал искать людей которые смогут это сделать нашли Левшуи он со своими друзьями несколько дней ковал блохе подковы. ну скавали сделали отнесли царю но блоха не танцевала потому что подковы были тяжелые а блоха легкая. поехал левша в англию и показал блоху и конечно ему заплатили и даже предложили остаться но Левша не захотел и поехал домой на корабле.
Позже он запил и его отвезли в норкологию а вскоре он умер и последними его словами стали передайте царю что я был в англии и им понравилось моё изобретение и попросил меня остаться но я остался в Руси. но советчик замешкался и не передал так царь и ничего не узнал.