Роксолана-нахабна та безжалісна .....
Дощ як явище природи оспівується у віршах поетів світу по-різному. У Василя Голобородька дощ особливий: із зеленим волоссям, у яке вплетений ліричний герой, дорога, хата, річка, череда корів. Дощ ллється, як із відра. Але то не страшно: скоро все минеться, знову буде тепло, бо хтось набігається, хтось напасеться, а когось завжди чекає тепла хата.
Багатьом цей вірш здасться дивним, але поезія тим і гарна, що вона ні на що не схожа, що вона неповторна і дає простір для думок, мрій та уяви кожному читачеві.
<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості. Вона жила в згоді зі своїм чоловіком, поважала й подивляла його у всіх його вчинках, говорила до нього "ви" і сповняла всі його накази й бажання без опору. Було би тяжко сказати, котре з них було старанніше й пильніше; лише коли про нього говорено, що він незвичайно доброго серця, їй закидувано скупарство."</span>
<span>"...<span>погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."</span></span>
Дядько Шпичак - безсердечний , самовпевнений , злий, жорстокий, не береже природу.
А потім андрійко із сестрою повернулися додому. Остап Швидкий був з ними. Мустава - ага видав їм найкращу охорону в Усьому Криму. Поверталися українці не тільки на конях, а й з дарами. Усі дуже здивувалися тому, що бачать андрійка з сестрою живими. А як зрадів старший брат Андрійка! Він довго обіймав хлопчика, а побачивши сестру взагалі розплакався. Остап довго дивився на цю зворушливу картину, а потім зітхнув, сів на свого коня і поїхав кудись.