Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.
У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?
Перед нами — простая украинская девушка-труженица, которая жила в начале XIX столетия. Но мне кажется, что автор воплотил в ее образе саму Украину с ее искренней духовной красотой, порядочностью, трудолюбием и несокрушимостью. Может, те испытания, которые повлияли на судьбу девушки, сегодня кому-то покажутся несущественными. Разве в самом деле добропорядочность заключается в том, чтобы повиноваться воле родителей, как этого требует мораль, и или это большой грех, - подвергнувшись чувствительному сердцу, выступить против предубеждений и родственного деспотизма, отстоять свое естественное право на выбор?
Вот что угнетает трепетную душу Наталки: проблема выбора, когда мораль сердца и мораль родственно-патриархальная вступают в конфликт. Героиня все время колеблется между порываниями сердца и дочерней обязанностью, которую переступить ей совсем непросто. Ее душевная стойкость все время будто испытывает испытания: «Я давно уже поклялась и теперь клянусь, что кроме Петра ни с кем не буду». И здесь же за настоянием матери и из жалости к ней соглашается выйти «за первого жениха», ей «угодного». Душа исполняется сожалением к Наталке и отчаянием, когда видишь, как она, уже будто решив покорить матери ради ее беззаботной старости, «становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: «Бог! Когда уже воля твоя есть, чтобы я была за возным, то выгони любовь к Петру из моего сердца и поверни душу мою к возному, а без сего чуда я пропаду навеки...»
И вопреки всему, вопреки всем нравственно-психологическим мучениям, она никогда не перестает любить единого избранника своего сердца. Духовная и чувствительная красота героини непоколебимая! И мы, увлекшись ею, ждем лишь счастливую развязку конфликта. Ведь не может такую девушку постичь горе: воспитанная на идеале почета к родителям и верная своей любви, она заслуживает на настоящее счастье. Вот потому счастливая концовка воспринимается нами, как вершина справедливости. Духовная красота, «жизнь сердца» победили патриархальные нормы и родительский деспотизм, отстояли право идти за призывом собственного сердца. Вот почему я воспринимаю пьесу «Наталка Полтавка», как гимн духовной красоте и стойкости женского сердца. И я уверена, что Наталка еще не одно поколение читателей будет учить добропорядочности и непоколебимой преданности высочайшим чувствам. Она представляет собой воплощение извечного женского идеала своих соотечественников, что основывался на святынях народной морали. Именно такой должен быть любящий ребенок, преисполненный глубокого уважения к родителям. Именно такой должна быть женщина: добропорядочной, трудолюбивой, умной. Именно такой должна быть невеста: искренне любящей, верной, готовой с достоинством отстоять свою любовь. Все эти моральные качества воплотил в своей героине Иван Котляревский, подав их в совокупности с чертами волшебной внешней красоты Наталки - еще одной характеристикой народного идеала образа украинки.
Выбери что то
И переведи на украинский !
Ответ:
Объяснение:
Якщо там є людські почуття та п
Розповідь. Тоді це балада
1.Вiн програв,зате мiг радiти що програв другу.
2. Звичайно i кашу ж ти заварив, й так нiчогенько
3. Перемога була блискучою,однак не правильною
4. Там були i пироги,i тiстечка,i цукерки рiзнi.
5. Битва була гарна,але кровопролитна
Це те що ми повинні зробити навіть якщо дуже важко