Символіка у творі
1) Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі, письменник в епілозі змальовує вітер, який у сприйманні Остапа наділяється рисами живої істоти. (Вітер у народної творчості — символ волі.)
2) Туман у творі сприймається як цілком конкретна картина. В той же час він символізує безперспективність, невідомість шляху, який обрали герої повісті.
3) Порівняння «ніч тяглась довго, безконечно, як смерть» з великою силою передає внутрішній стан Соломії й хворого Остапа, які напружено чекали ранку.
4) Влучно використав письменник і народні прислів’я та приказки.
- Появу Соломії — вірної подруги і надійного товариша — Остап привітав прислів’ям: «При своїй небозі добре і в дорозі».
- Прислів’я Івана Котигорошка «Не їла душа часнику, не буде й смердіти», в якому висловлено тверду віру в торжество справедливості, заперечується жорстокою дійсністю.
Роль і сенс кольорів у творі
В описі природи в повісті «Дорогою ціною» переважають чорні й червоні барви: чорна — при зображенні мороку, осінньої ночі, червона — в картинах пожежі. Обидві барви співзвучні переживанням героїв. Чорна — сумному настрою, червона — страху, породженому пожежею.
Моїм взірцем є мама.Вона працьовита, добра,любяча.Коли трапляються якісь негаразди вона мене приголубить,пожалієі допоможе.Я люблю свою матусю бо вона для мене є найкращим взірцем
Сміх потрібен людині для того, щоб показувати іншим свою радість,
що вони щасливі.
Сміх--- продовжуе життя
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Федько побачив Толю, який плакав і чекав на те, що Федько скаже правду.
Федько багато разів таким способом допомагав Толі, але не сьогодні.
Федько був дуже злим на Толю, через біль, що супроводжував Федька
кожного дня. І в цьому винний був тільки Толя. Федько підняв голову,
дивлячись на батьків. І сказав:
- Не тягнув.
Мати с подивом дивилася на свого сина. Вона вперше почула, що ії син невинний.
Батько
Толі подивився на нього з палаючими очима, а потім потяг додому. Федько
ж із матір'ю прийшовши додому розповів усе, що сталося. Мати йому
повірила, бо Федько ніколи не брехав.