Вид на Дніпро . Світлий сонячний день. Перед нами відкривається казковий краєвид з високої кручі над рікою. Дніпро спокійно і величаво несе свої води у Чорне море. На обріїї він непомітно зливається з небом.
На передньому плані ми бачимо високий правий берег ріки. Протоптаною доріжкою, мабуть, часто ходять люди, милуються красою Дніпра. Стежку затіняє висока сосна. Своїм корінням вона утримує кручу, яка ніби нависає над піщаною смугою, від зсуву.
На другому плані ми бачимо найбільшу ріку України. Вона широка і велична, сильна і красива.
Там, де плесо темно-фіолетове, велика глибина. Пологий лівий берег виступає зеленою плямою.
Темні барви поступово прозорішають. Так плавно зливається вода з світло-блакитною барвою неба. Це створює враження безконечності простору, нескінченності ріки. Яка краса!
Гуцули-тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими й злими духами. Уявлення про чисту і нечисту сили, про добро і зло формуються у дитинстві, але не зникають і в дорослому віці, набуваючи інших форм, іншого втілення.Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Письменника надзвичайно захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу. У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.Усі члени родини були дружними. Гуцули — справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. "Тіні забутих предків" — це поетична і глибоко психологічна, лірична і філософська повість, у якій письменнику вдалося майстерно й правдиво відтворити картини життя і праці гуцулів, цього самобутнього народу
Природа для гуцулів — це і джерело натхнення.Смерть — це не кінець існування людини. Тіло помирає, але залишається дух. Можливо, це нове життя людського духу і святкують гуцули, танцюючи, співаючи та сміючись над тілом померлого.Теми які Коцюбинський розробляє в межах цього величезного часового масштабу, — життя і смерть, людина і природа, кохання і ненависть, язичництво і християнство — є темами вічними. Майстерність, з якою письменник це робить, зумовлює непересічне значення його твору.
Тому що вони в змози перенести холод
Шпичак в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий, Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м’ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений — вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому — хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб Лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучає сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/yevgen-gutsalo-los-harakteristika-geroyiv/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
"Гуси-лебеді летять" М.Стельмах