• «не сиділося вдома, хотілося світ побачити»; • батько: «не вмієш робити ніякої справи»; • «подався світ за очі»; • «багатий»; • «…молодий і недосвідчений»; • «…і найкращий, і наймудріший, і співає краще за всіх, і танцює»; • «…вдень пиячить, а уночі в кості грає на гроші»; • «…дурний я, дурний»; • «…грошей у мене немає»; • «…все що міг, віддав, і нарешті вже не зосталося нічого»; • «От коли йому рідна домівка згадалася!»; • «…пішов… без шапки, босий, шукати якогось заробітку»; • «Не вміє шити, куховарити, теслярувати»; • «І залишився… у пана свинопасом»; • «…під’їдав він крадькома коло свиней висівки з ночов»; • «А що, як повернутися до батька, покаятися?»; • «Звідти він як вітер мчав — на коні! А назад ледве повз: немає сил, зголоднів»; • Син батьку: «Пробачити мене ти не зможеш… та візьми до себе хоча б за наймита»; • Батько сину: «Так, ти винен, але ж ти повернувся, покаявся»; • «Такий він став блідий і виснажливий».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/pritcha-pro-bludnogo-sina-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Не піду до школи! – заявив хлопчик батькам після першого дня навчання.
– Ні читати, ні писати я не вмію, а розмовляти мені не дозволяють.
Наверно потому что о них многие уже забыли.А некоторие даже незнали. Хотя возможно потому что ети книги как би просто сейчас не актуальны
Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. ..А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Коли було настане час, між зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут...
<span>...Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!" Ті слова - то була провідна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього громади...</span>