Тема: розповідь про порив душі поета, про те, як він старається здолати труднощі
Ідея твору: змалювання суму головного героя
Епітети: життя земного, чорний сум, безмовний жаль, скитськи перелоги, північний сніг, недосяжна мрія, гострий біль, строгий стиль, ясна дзвінка закінченість.
Метафори: рапсодії й екологи дзвонять, жаль нафіг, потік не знайде спромоги, сонета тішить дух, сонета відроджує.
писатель должен знать про что он пишет,он должен ответить на любой вопрос про то что пишет,он не знает слова *не знаю*!!!!
Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.
Чаруючий,теплий,літній,сліпий,холодний,легенький,злий,сильний,м'який,граючий,рідний
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>