Один из главных героев пьесы - мнимый ревизор Хлестаков, как личность он безлик. На самом деле Хлестаков мелкий чиновник, человек ничтожный, его почти никто не уважал, его даже не уважал собственный слуга. Он был бедный, у него не было денег заплатить за комнату, и за еду. Он стал умолять хозяина покормить его в долг. Но когда ему принесли еду, он стал воображать: что суп простая вода, а котлета на вкус как шайба. Все чиновники не чистые на совесть подумали, что это: образец служебной хитрости, ума и дальновидности, и никто не сомневался, что он ревизор и давали взятки. Он их брал, и брал и жажда наживы растет. В письме Тряпкину истинное лицо Хлестакова открывается чиновникам: легкомысленным, глупым, хвастуном.
<span>Он живет как свободная птица, порхая, не задумываясь о будущем, и не вспоминая о прошлом. Захочет, поедет куда вздумается, что захочет, то и сделает. Наиболее важное - желание покрасоваться перед дамами, перед чиновниками, перед обычными людьми. Не забывая упомянуть, что он из Петербурга (В Николаевское время это была столица России) . Человек он творческий: во-первых, он артистичен, потому что он быстро вжился в роль ревизора, а во-вторых, набрав взяток, он хочет, заняться литературой. За то время пребывание в этом маленьком городе он вдоволь успел покрасоваться перед дамами, то есть перед женой и дочерью городничего, перед чиновниками, и перед обычными людьми рассказывая им о манерах светско-столичной жизни. Он не знал, что почтмейстер вскроет его письмо. Но он как - то почувствовал, что его разоблачат, и он сбежал.</span>
ДАНТЕ, Аліґ'ері (Dante, Alighieri — травень 1265, Флоренція — 14.09.1321, Равенна) — італійський поет, «останній поет Середніх віків і перший поет Нового часу".
Він народився у Флоренції, у вельможній рицарській сім'ї, що належала до партії ґвельфів. Флоренція була найбагатшим містом-комуною в Італії XIII—XIV ст., у ній виокремилися антагоністичні політичні партії: ґвельфи, прихильники папської влади, і гібеліни, прихильники германського імператора. Гібеліни зазнали поразки і їх вигнали з Флоренції на початку XIII ст., але політичний антагонізм зберігся: ґвельфи поділилися на Білих і Чорних. Данте належав до перших. Білі ґвельфи більше уваги приділяли потребам простого народу. Початкову освіту Данте здобув у Брунетто Латіні, відомого вченого і поета. Побутує версія, що Данте був певний час студентом університету в Болоньї чи Падуї, у будь-якому випадку він причастився волелюбного духу середньовічних університетів.
Поезія Данте свідчить про його незвичайну на ті часи ерудицію в царині середньовічної й античної літератур, він знав основи природничих наук і був ознайомлений зі сучасними йому єретичними вченнями. Данте брав активну участь у суспільному житті, у 1295 р. вступив у цех аптекарів, куди входили й лікарі, що давало йому, дворянинові, права вільного міщанина, а в 1300 р. отримав звання пріора, увійшовши до тих обранців (у Флоренції було 7 пріорів), хто визначав політику міста. Данте намагався примирити дві ворогуючі партії, консолідувати сили Білих і Чорних ґвельфів, у чому його підтримував старший товариш Ґвідо Кавальканті. Серед друзів Д. були поет Чіно да Пістойя, музикант Казелла і художник Джотто ді Бондоне. Данте одружився із Джеммі Донаті, рід якої належав до Чорних Гвельфів. У 1302 p., коли Чорні Ґвельфи перемогли і почали жорстоко переслідувати Білих, Данте засудили на вигнання з Флоренції з конфіскацією майна. Він поселився у Вероні, пізніше мандрував різними містами Італії, є версія, що він побував у Парижі. Уже відомий і шанований філософ та поет, Данте зупинявся у вельможних феодалів, але на цьому шляху його часто очікували приниження. Наведемо анекдот, характерний для життя Данте у вигнанні. Улюблений блазень герцога запитав Данте: «Чому ти, кого вважають найрозумнішою людиною в Італії, такий бідний, а я, найдурніший, — їм і п'ю зі срібла?» — «Тому, — відповів Данте, — що можновладці шукають собі друзів, рівних розумом, ось чому тобі легко було знайти покровителя». У 1316 р. Флоренція амністувала поета, йому дозволили повернутися з принизливою умовою — він повинен у смиренній сорочці проказати слова каяття на головній площі Флоренції та присипати голову попелом. Данте не прийняв умови і написав громадянам Флоренції гнівну і сувору відповідь.
Останні роки Данте (1315—1321) були відносно спокійними і щасливими. Він мешкав у Равенні в її правителя Ґвідо де Полента, одного з феодалів, котрі прагнули до «культурного панування». Сюди, в Равенну, до нього приїжджали двоє синів і дочка, тут його оточували шанувальники.
Данте похований у Равенні, прах його спочиває в розкішній, наче мавзолей, гробниці. Д. вражав сучасників своєю скорботною величчю. Його ерудиція, вольовий характер, поетичний геній і високе почуття гідності свідчили швидше про людину епохи Відродження, хоча він жив у період високого Середньовіччя і як поету йому судилося підсумувати всю літературу Середніх віків.
Старая барыня в "Муму" - это помещица, хозяйка глухонемого дворника Герасима. Старая барыня ведет одинокую жизнь. Она - вдова. Ее дети разъехались: дочери вышли замуж, а сыновья где-то служат. У барыни непростой характер.
Барыня живет уединенно, редко бывает на людях: "...она выезжала редко и уединенно доживала последние годы своей скупой и скучающей старости. День ее, нерадостный и ненастный, давно прошел; но и вечер ее был чернее ночи..." У барыни много прислуги: "...Старая барыня, у которой он жил в дворниках, во всем следовала древним обычаям и прислугу держала многочисленную: в доме у ней находились не только прачки, швеи, столяры, портные и портнихи, был даже один шорник, он же считался ветеринарным врачом и лекарем для людей, был домашний лекарь для госпожи, был, наконец, один башмачник, по имени Капитон Климов, пьяница горький..." Барыня держит крестьян в черном теле: "...Татьяна не могла похвалиться своей участью. С ранней молодости ее держали в черном теле: работала она за двоих, а ласки никакой никогда не видала; одевали ее плохо; жалованье она получала самое маленькое..." Барыня - причудливая старуха: "...причудливая старуха только рассмеялась несколько раз..." "...Барыня свою спальню и кабинет приказывала протапливать даже летом..." Барыня - капризная старуха: "...Она была в духе, смеялась и шутила; приживалки смеялись и шутили тоже, но особенной радости они не чувствовали: в доме не очень‑то любили, когда на барыню находил веселый час, потому что, во‑первых, она тогда требовала от всех немедленного и полного сочувствия и сердилась, если у кого‑нибудь лицо не сияло удовольствием, а во‑вторых, эти вспышки у нее продолжались недолго и обыкновенно заменялись мрачным и кислым расположением духа..." Барыня по своему усмотрению женит своих крестьян: "...барыне пришла в голову мысль выдать Татьяну за Капитона..." (она выдает прачку Татьяну замуж за Капитона) Герасим и остальные слуги боятся барыню: "...на другой день выслала Герасиму целковый. Она его жаловала, как верного и сильного сторожа. Герасим порядком ее побаивался, но все‑таки надеялся на ее милость..." "...трепетала при одном имени барыни, хотя та ее почти в глаза не знала..." (Татьяна боится барыни) "...тот, не без некоторого внутреннего лепетания, переступил порог ее кабинета..." (Гаврило боится барыни) Барыня держит в доме приживалок, чтобы ей не было скучно: "...она даже ночью только об этом разговаривала с одной из своих компаньонок, которая держалась у ней в доме единственно на случай бессонницы и, как ночной извозчик, спала днем..." "...через старшую компаньонку Любовь Любимовну..." "...барыня со своими приживалками расхаживала по гостиной..." Приживалки боятся барыню: "...Приживалка, к которой обратилась барыня, заметалась, бедненькая, с тем тоскливым беспокойством, которое обыкновенно овладевает подвластным человеком, когда он еще не знает хорошенько, как ему понять восклицание начальника..." Барыня во всем следует старым обычаям: "...во всем следовала древним обычаям..." По утрам Барыня занимается делами, слушает доклады дворецкого: "...Когда Гаврило вошел к ней после чаю с докладом <...> Барыне что‑то нездоровилось: она недолго занималась делами..." По утрам барыня всегда гадает себе на картах: "...В тот день она как‑то счастливо встала; на картах ей вышло четыре валета: исполнение желаний (она всегда гадала по утрам).." Барыня играет в карты на досуге: "...До самого вечера барыня была не в духе, ни с кем не разговаривала, не играла в карты и ночь дурно провела..." Барыня любит нюхать табак (это было модно в XIX веке): "...решила барыня, с удовольствием понюхивая табачок, – слышишь?.." У нее бывают "нервические волнения": "...В это самое время барыня только что засыпала после продолжительного «нервического волнения»: эти волнения у нее всегда случались после слишком сытного ужина..." Барыня иногда горячится и нервничает: "...Вздумала, что одеколон ей подали не тот, который обыкновенно подавали, что подушка у ней пахнет мылом, и заставила кастеляншу все белье перенюхать, – словом, волновалась и «горячилась» очень..."
<em />
Однажды Петя со своим другом захотели покататься на санках,при чем не на горке,а на плохо замерзшем озере.Сели они на санки и...чувствуют,как будто проваливаются,Петя увидел что лед начал трескаться.В итоге они убежали и на половину промокли!