У творчості Лесі Українки важливе місце посідає тема ролі митця і мистецтва. Цій темі присвячено декілька віршів та поема "Давня казка". Як поет Леся Українка завжди займала активну позицію в житті, тому тема поета і поезії не була для неї сторонньою.
Головним героєм поеми "Давня казка" є поет, що "мав талант до віршів не позичений, а власний". Він був звичайною людиною, але його пісня "розходилась по світу стоголосою луною". До його слова прислухається молодь, бо воно давало пораду.
Сенс свого життя поет вбачав у складанні віршів. Він вважав, що для його вільних дум "нема на світі ні застави, ні границі". Головне для поета — бути незалежним та поважати волю інших. Поет знав про силу поетичного Слова, яке було цінніше від усілякого багатства. Слово поста має дійову силу. Завдяки серенаді, що склав поет, лицар Бертольдо здобув прихильність коханої дони Ізідори. Під час війни, коли військо втратило вже сили, співці змогли повернути йому войовничий дух завдяки пісні, що склав поет. За мирних часів поет звеселяє рідну країну, розважає "не одну сумну родину". Коли скривджений та полюблений народ повстав проти жорстокого графа, поетове слово набуває сили зброї.
За свої пісні поет не чекав ніякої нагороди:
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Незалежний поет не забуває "про страшні народні рани" і до останнього подиху служить народові.
Таким чином, поет для Лесі Українки — активна людина, яка потрібна народові та суспільству.
Ответ:
Вот
Объяснение:
Просторічні, лайливі слова з оповідання “Скарб”
Матірка,
пуцвіринок,
запінитись,
малесенький телепень,
скажена,
орав здорово
Фразеологізми з оповідання “Скарб”
” Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить” розпластався на перині очі витріщить як той пуцьвірінок,
” Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить…”
” Щастя, як горох з мішка”
” Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш!”
” …їсть неборак, аж за ушима лящить…”
” до білого волосся доспався”
Прислів‘я
Обома руками за його держатися, ”
…буцім з його чортяка лика дере.”
як Бог дасть, то й у вікно вкине,
Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть ”
батько ноги простяг”
” Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря
<span>Тема твору Конвульсії й загибель «маленької людини» у мережах знеособлених, відчужених сил. »Перетворення» я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість Франса Кафки. Не приховуватиму , мене трохи вразив сюжет його добутку. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю Едгара По. І на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. Йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. Жах, кошмар, у який перетворилася його колись тихе й спокійне життя, пройшли перед моїми очами, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму. Але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. Я не побачила самого головного — тієї «моралі», що намагався донести до читача письменник. Але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. Це трагедія «маленької людини».</span><span>Так, Грегор Замза був «маленькою людиною». І він жив своїм «маленьким щастям». У нього була сім’я. У нього була сестра, що він любив і цінував. У нього була, нарешті, ціль у житті — нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла в консерваторію. Але скоїлося лихо. Раптово, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, Григора, уже немає. Вірніше, що він уже не він… І зникає все: зникає любляча сім’я, робота, ціль життя — всі, для чого він жив, за що боровся. Він став безпомічним. Тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. Але не в цьому його трагедія. Він залишився один, один у цілому світі, — от трагедія героя. У кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. У Грегора Замзи теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і все відвернулися від нього,</span><span>Дуже важко почувати, що ти не такий, як всі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту. От як Франс Кафка описує фізичні страждання свого героя; «…Грегор — будь що буде — втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…». Автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. Я думаю, що не на двері утворилися ці «потворні плями», а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани. І не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що почувала і в той же час відмовлялася зрозуміти поводження батька, сестри й матері.</span><span>Але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував неї. Грегор умер. Чи було це ударом для близьких? Чи важко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? «Ну от7 — сказав пан Замза, — тепер ми можемо подякувати Бога», — от реакція батька на повідомлення про смерті сина. Чи нормально це? Бездушно? Жорстоко? Франс Кафка досяг своєї мети. Кожний читач задумався над цими питаннями. І знайшов для себе єдино вірна відповідь. Я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. І тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті «маленьких людей», сліз і трагедій самітності.</span> <span>
</span>