Тільки починаючи читати, я звернула увагу на те, як сильно оповідач замкнувся в собі. За його словами, він уже 3 роки «святкує» Новий рік по-своєму. В його розумінні гучні гулянки – це не те, що йому потрібне, бо йому подобається насолоджуватися самотністю. Сталеві двері, якими Хома-Массіно зачинив своє серце не впускали туди нікого.
На протязі всього твору ми дізнаємося з листа про минуле, проведене Хомою і Манею разом в лісі і про минуле Мані, тільки вже без Хоми-Массіно. В цей же час ми спостерігаємо, як поволі відчиняється серце Хоми, як змінюються його думки та ставлення до Мані та її листа.
Чесно кажучи, мене вразила важка доля Марії. Я співпереживала разом з нею і співчувала їй. Хоча, з іншого боку, це ж було її рішення – втекти від справді коханого чоловіка, з дому, з тихої сторони в невідомий їй, бурхливий і жорстокий світ. Так, вона не знала, ким був справді Генрись, але це вона так вирішила. Якщо чесно, то я не зрозуміла її мотивів. Адже, якщо за її словами, Хома не зміг її втримати, то хіба вона сама, так сильно кохаючи, не мала б триматися за своє кохання, боротися за нього, а не тікати з малознайомим парубком світ за очі? Ще там промайнув такий факт – в Генрися ніби була добра, забезпечена сім’я. То невже її переконав його статус і статки?
Я не засуджую Маню, просто в деяких моментах я її не зовсім розумію. І ще я її не засуджую тому, що кожен може оступитися, зробити помилку, просто для неї ця помилка стала фатальною. А може це була й не помилка: може це було випробуванням для неї, для Хоми і для їх кохання, яке не зважаючи на все, не згасло…
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги,- і пташки налетіли, та •іх повидзьобували. Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі,- і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло то зів'яли, і коріння не мавши,- посохли. А інші ж упали на добрую землю- і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
Лушня, Матня, Пацюк: "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю.
чіпка - є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/2844803#readmore
Прийшла весна.Захватила с собою чисте,прозоре повiтря.Дерева стоять голi.
Вже крига скресла.Голубiнь рiчки вiдображаэ голубiнь неба.Тане снiг.<span> </span>
<span> Менi сподобалась ця картина тому що вона нiжна ,красива.А ще незабаром прилетять птахи.В мене нородилося почуття лагiдностi та ще менш стало прохи весело.Тому що скоро дерава одягнуться в своэ вбрання!
</span>
Відображення віри у перемогу звичайних людей Платона Півторака і діда Савки, розкриття їх ролі у формуванні світогляду Петра Колодуба та інших героїв — захисників Вітчизни