В семье было достаточно напряженно.К Алеше относились нормально.Бабушка его баловала, дед недолюбливал( т. к. был против брака дочери), но потом отношение к Алеше резко изменились, и в лучшую сторону, мать относилась равнодушно. Алеше сразу понравился цыганок. Цыганок очень добрый и дружелюбный. Он научил Алешу многому.(как себя вести. если тебя бьют). И еще цыгонок был единственным который его поддержал и настроил на лучшее к резким переменам.
<u>Светло</u>-освещено,ясно,радостно.
<u>Трепетать</u>-дрожать,волноваться,бояться.
<u>Качаться</u>-болтаться из стороны в сторону,кататься на качелях,пошатываться.
<u>Блестеть</u>-сверкать,отличаться по цвету,выделяться(умом).
Героя бентежить важка ситуація в країні, грошей мало, роботи немає, він тяжко переживає за своє навчання яке згодом йому ніде не пригодиться. Його думки важкі, на душі стоїть сум. Він про себе питає: "Чомуууу? Ну чому стіни в коридорі такі старі?"
Более всего Толстой ценил духовную культуру личности. Он считал, что подлинная жизнь — духовная, и состоит она в добре и нравственном совершенствовании. Большое значение Толстой придавал интеллигентности, считал ее движущей силой человечества.
Согласно учению Толстого, главная ценность в жизни — это духовный и нравственный рост. И будущее человека напрямую зависит от этого роста, от способности побороть никчемность, мелочность, озлобленность, эгоизм. Нравственные ценности Толстой ставил превыше других. Он считал, что злом не создать добра, как и не построить счастья на недоброжелательстве.
Как гуманист, Толстой всегда пытался найти и подчеркнуть в человеке его лучшие черты. Кроме духовных качеств человека, писателя интересуют также проблемы общественного сознания.
У Толстого было свое представление о перестройке общества. Его социализм — это жизнь в согласии с добром и ненасилии. Писатель ставил нравственное выше религии и искусства, считая что общество не сможет стать цивилизованным и культурным, если нравственная культура не будет опережать технический прогресс.
«Шевченко – наш сучасник», – звикли казати ми, але небагато хто розуміє, що власне значить цей вираз.Сьогодні деякі люди ставляться до літератури скептично. Мовляв, застаріли ці пристрасті, а час, про який йдеться в літературних творах, давно минув. Це помилка думати так, і дуже серйозна помилка! В українській літературі існує багато чудових авторів, творами яких зачитується чимало людей. І, мабуть, одним із перших тут треба назвати нашого Кобзаря.Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзар володів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звертається до всієї української спільноти: «І мертвим,і живим, і ненарожденним...» . Кожна фраза, кожне слово тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується живий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А «Гайдамаки»? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття – громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів «У казематі» , то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише історичними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова?Хтось із іноземних дослідників зауважив, що більше ніде йому не доводилося бачити такого ставлення до поета. Шевченко став пророком нашого поневоленого народу. Кожен українець вірив у те, що Кобзар і після своєї смерті любить, жаліє і вчить його.У незалежній Україні зроблено все, щоб віддати Кобзареві всю шану, повернути поету чималий народний борг. Сьогодні ми знаємо дуже багато про життя і творчість Тараса Григоровича. Нам відомо, що Шевченко не був ані святим, ані людиною, зануреною у надхмарні світи. Він був людиною розумною, інтелігентною та обдарованою. А життя Кобзаря можна вважати мірилом нашої історії.Гортаючи сторінки Шевченкового «Кобзаря», ми маємо змогу замислитися й над власним життям. Сучасність заповнює нас, але ми ані на мить не забуваємо, чиїми сучасниками ми є. Так, бути сучасником Кобзаря – це велика честь.