Доброта.
Посмотри на мир совсем иначе!
<span>Поспеши добром с другим делиться! </span>
<span>И духовно станем мы богаче! </span>
<span>Каждый должен к этому стремиться! </span><span>
</span>
В этом учебному году мне больше всего запомнилось произведения замечательного писателя Виктора Петровича Астафьева "Конь с розовой гривой" очень поучительная сказка. Учит тому что не хорошо обманывать, нужно всегда говорить правду. Не смотря на обман внука бабушка купила тот самый пряник коня с розовой гривой.
Мне очень сильно понравилась это произведение,когда я его читал я испытывал множество чувств и волнение.
Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста. Джордж Плейтен і Тревіліян були однолітками. Вони разом жили на планеті Земля, спілкувалися, брали участь у дитячих розвагах, товаришували. Проте їхні батьки посідали різне місце в «диференційованому» суспільстві. Батько Джорджа був простим трубоукладачем, а Тревіліян-старший був металургом на іншій планеті. Коли він повернувся на Землю, то мав вищий соціальний статус за своїх сусідів. Однак Джордж любив свого батька, вступив у бійку, захищаючи його ім’я. Тревіліян хотів наслідувати свого батька, але лише для того, щоб посісти вище місце в суспільстві. Джордж хотів бути програмістом, змалку відчувши потяг до знань. Для нього не мав значення матеріальний чи соціальний розрахунок, як для Тревіліяна, котрий хотів стати металургом, щоб потрапити на Новію. Люди майбутнього, змальовані Азімовим, не гірші за сучасних, вони просто інші, живуть в інших умовах, отже, мислять по-іншому. Суспільство майбутнього не жорстокіше, ніж сучасне. Шанси рівні в усіх. Основний принцип відбору талантів той самий — крізь труднощі до вершин. Вони формуються у боротьбі, а нове виростає із заперечення старого. У ставленні до так званого середнього землянина описана Азімовим держава, навпаки, більш гуманна за нинішні. Там кожен може посісти своє місце у суспільстві, гордо додавши до імені слова «дипломований такий-то», ніхто не вважає себе невдахою.
<span>В первом варианте повести, как и в окончательном тексте, капитан Копейкин - офицер, участник Отечественной воны 1812 года. Он лишился руки и ноги, остался без средств к существованию, отправился в Петербург, чтобы просить царя о помощи. Но получил отказ. Тогда Копейкин "набрал из разных беглых солдат шайку престрашную" и начал разбойничать в рязанских лесах. Повесть о капитане Копейкине заканчиваетсч тем, что Копейкин уезжает за границу и оттуда посылает царю письмо, в котором просит не преследовать его сотоварищей. Чтобы провести повесть через цензуру, Гоголь переделал ее, смягчив ее резкость и отбросив рассказ о деятельности Копейкина как атамана разбойников. Но в окончательном варианте повести показан чиновный Петербург, глухой к страданиям лишившихся всяких средств к существованию защитников родины. Гоголь очень дорожил этой повестью. </span>