Цей роман написаний у віршованій формі і є центральним у творчості Пушкіна. Поет писав його протягом восьми років і відбив у творі побут і звичаї російського суспільства напередодні декабристського повстання. Головний герой, чиє ім'я отримав і сам роман-Євген Онєгін. Це молодий столичний франт, який звик отримувати від життя все, не докладаючи при цьому ніяких зусиль. Він потрапляє в село і намагається себе розважити. Беручи участь у прийомах, він говорить розумні промови, але насправді знання Євгена поверхневі. Онєгін зовсім не дурний, він наділений інтелектом, здатністю критично мислити, йому також не чужа певна частка романтизму. Але головна його риса, на мій погляд – це егоїзм. Він стурбований лише власними переживаннями і нічиї біди його більше не хвилюють. Про це яскраво свідчить дуель Онєгіна з Ленським. Адже вони спілкувалися і були якщо не друзями, то приятелями. Євгену нічого не варто було звести сварку з молодим поетом на «ні», адже він сам був у ній винен, заграючи з коханою Ленського. Але він не став цього робити і вбив поета на дуелі. Так само він чинить і з закоханою в нього Тетяною. Провінційна дівчина за наївністю відкрила йому своє серце, а Євген знехтував її почуттями. Пізніше він подорожує в пошуках сенсу життя, намагається знайти себе. Коли ж герой повертається до столиці, він зустрічає Тетяну заміжньою жінкою. Вона сильно змінилася, стала неприступною і гордою. Тоді він сам зізнається їй у коханні, але Тетяна не приймає його зізнань. Пушкін переплів у своєму романі безліч ліній. Це і нерозділене кохання, і моральна каліцтво аристократії, і неспроможність давно вкоріненого кріпосницького ладу. Автор дуже точно описав навколишню його дійсність. Читаючи рядки роману, переймаєшся співчуттям до героїв, переживаєш разом з ними. А завдяки красивому складу його хочеться перечитувати знову і знову.
Я могу толко подбросить идею как мальчик или девочка попали в заводную игрушку и что они там увидели например как механизм
Харытон Куторга — стары кавалер, які паабяцаў выступіць сведкай за Пратасавіцкага, у замен на тое, што іх дачка будзе яго жонкаю.
Куторга прызнаецца Марысі ў каханні. Гаворыць дзяўчыне кампліменты і цалуе ручкі. Марыся на заляцанні старога шляхціца гаворыць, што думае толькі пра Грышку. Куторга пагражае Марысі, калі яна не пойдзе за яго, то будзе сведчыць супраць Пратасавіцкага, Марысінага бацькі. Хваліцца, што дакажа асэсару так, як яму трэба.
Пахвальбу Куторгі чуюць Кручкоў і Пісулькін. Кручкоў за згоду «крыва прысягнуць» загадвае арыштаваць Куторгу.Яго выпускаюць толькі калі шляхта нарэшце адкупліваецца ад Кручкова.
У мове Куторгі нямала трапных выказванняу, ён часта ўжывае народныя прыказкі і прымаўкі: "не цяпер, то ў чацвер", "як чорта з балота", "даганяючы не нацалуешся".
Куторга — «хітры ліс», што перахірыў самога сябе і «ўехаў у нерат — ні ўзад, ні ўперад». Пацярпеўшы фіяска, Куторга самакрытычна зазначае: «Які тут у чорта розум, калі так неасцярожна папаўся ў бяду, вось швед пад Палтавай!» Усё сваё пісьменніцкае і чалавечае захапленне найбагацейшым скарбам народным — мовай — В. Д. Марцінкевіч выявіў праз вобраз Куторгі, мова якога надзвычай багатая на трапныя народныя залацінкі: «млын меле — мука будзе, язык меле — бяда будзе»; «здаровы, як рыжкі баровы». I куплеты Куторгі — таксама фальклорная рэмінісцэнцыя, што з'яўляецца яшчэ адным сведчаннем увагі пісьменніка да творчасці народа і шырокага выкарыстання фальклору ва ўласнай. Вобраз Куторгі — адзін з самых яскравых у «Пінскай шляхце». Пры гэтым ён не адназначны. З аднаго боку, Куторга гатовы дзеля ўласнай ка-рысці «крыва» сведчыць на судзе. З другога боку, ён — свое-асаблівы філосаф («Быць філосафам — то значыць: // Не бач, што не трэба бачыць»), выяўляе здольнасці спевака, спявае рамансы, прыпеўкі. Менавіта яму аўтар даручае закончыць свой фарс-вадэвіль традыцыйным зваротам да публікі
Поэма начинается со вступления, в котором обращение к Вещему Бояну – великому древнему певцу. Повествование автора "Слова о полку Игореве” затрагивает времена от старого Владимира (Мономаха), до нынешнего Игоря, решившего практически в одиночку отвоевать для Руси землю половецкую вплоть до Черного моря.
Начало похода Игоря было ознаменовано солнечным затмение, однако князь не остановился перед этим плохим знамением. Он произнес небольшую напутственную речь для своей дружины, и они двинулись в поход. Все предупреждало дальние земли о том, что Игорь с дружиной идут на них с походом: солнечное затмение, ночь с грозой, рев зверей, предупреждение бога Дива с вершин деревьев.
Пятничным утром дружина Игоря разбила половцев и захватила хорошую добычу – золото, паволоки, аксамиты, а также половецких девушек. Однако на следующее утро неожиданно появились основные половецкие силы во главе с ханами Гзаком и Кончаком. Они окружили русское войско, и завязалась одна из самых кровавых битв, ранее невиданных. Битва продолжалась целых два дня, по прошествии которых войско Игоря было разбито, а он сам попал в плен.
Большая печаль охватила всю землю русскую, а половцы пошли по дворам и стали брать дань.
Тем временем киевский князь по имени Святослав видел странный сон, как будто накрывали его черным покрывалом, пили синее вино, перемешанное с горем. Всю ночь черные вороны каркали и летали к синему морю. Вскоре бояре поведали Святославу о поражении войска Игоря.
И решил тогда Святослав кинуть клич всем князьям русской земли: Всеволоду Большому Гнезду, Рюрику и Давыду Ростиславовичам, Ярославу Осмомыслу, а также всем волынским и полоцким князьям. Попросил он их отомстить за русскую землю, за князя Игоря и Святославича.
Затем князь Святослав просит прекратить вражду между потомками Вячеслава Полочкого и Ярослава Мудрого. Далее следует повествование о Всеславе, который был князем-колдуном и как он за ночь проскакал от Белгорода до Новгорода и от Полоцка до Киева.
Тем временем, жена князя Игоря Ярослава рыдает на городской стене в Пулвиле, ее рыдания доносятся до Дуная. Она слезно просит Днепра-Славутича, чтобы он вернул ей ее любимого.
И послушал ее Днепр-Славутич, указал Игорю путь из плена на земли русские. Половчанин Олвур помог Игорю преодолеть расстояние, обратился в волка, а Игорь соколом летел под облаками. Затем Игорь повстречался с Донцом, где они немного побеседовали о русских землях.
В погоню за Игорем отправились Кончак и Гзак, только никто не показывал им дорогу. Тогда Гзак предложил Кончаку расстрелять Владимира – сына Игоря. Кончак предложил опутть Владимира девицей, на что Гзак не согласился и сказал, что тогда их бить начнут в поле Половецком.
С рассветом солнца князь Игорь был уже на русской земле, все города и люди рады, поют песни и восславляют Игоря, Владимира Игоревича, Бую-Туру Всеволоду и дружину. Аминь
1. он прожил 27 лет.
2. Он умер на дуэле.он думал что собирается умирать как Пушкин и поэтому составил стих "Бородино".
3. Лермонтов был очень болезненным мальчиком его возили на Кавказ лечиться.
4.