Природа — наша мати. Цю істину наші пращури знали ще тоді, коли тільки-по навчилися мислити і говорити.
Вивчаючи історію Стародавнього світу, ми ознайомилися з різними віруваннями первісних людей. Всі вони свідчать про те, що людина пов’язує своє народження і життя з природою: рослинами, тваринами, стихіями. Наприклад, тотемізм. Кожне плем’я, яке сповідувало цю релігію та вірило у своє походження від тварини або рослини, було впевнене в тому, що його прародичами були якісь тварини чи птахи. Хоч ми й живемо в епоху науково-технічного прогресу, до цього часу залишаються народи, які зберегли прадавні традиції уподібнюватися предкам-тваринам. Так, у одному індійському поселенні молодим дівчатам у день повноліття підпилюють передні зуби і залишають довгими ікла, щоб вони були схожі на кішку, бо саме її вважають праматір’ю роду. А дівчатам і хлопцям одного із африканських племен вибивають передні зуби. Так вони вшановують засновницю свого роду — антилопу зебу.
Та не лише сліпа віра неосвічених людей є доказом єдності людини і природи. Сучасні вчені науково довели, що характер окремої людини і менталітет цілого народу залежать від кліматичних умов місця проживання. Це також стосується кольору шкіри, зовнішності, будови тіла. Отже, природа дійсно є матір’ю людства, тому так само, як мати віддає дитині частку своєї душі, так і природа наділила нас своєю. Та людство не зрозуміло і не оцінило такої щедрості. Воно виявилося надміру егоїстичним щодо своєї матері і займає позицію невдячного споживача — здатне лише брати, брати, брати… А матінка-природа жорстоко потерпає від своїх нерозумних дітей. Її легені майже знищені — нещадно вирубуються ліси. Її очі-озера втратили блиск, бо замулилися і перетворилися на смердючі болота. Судини-ріки не несуть бурхливі потоки, щоб напоїти моря, бо джерела захлинулися від бруду. Вона втратила свій дзвінкий мелодійний голос, бо птахи не співають, а ніби плачуть. Серце її розривається від вибухів.
Материнське терпіння велике, але не безмежне. Ось і карає нас матінка-природа за варварське ставлення до неї. Оази життя з’їдає пустеля. Немає чистої водиці, бо не раз ми плювали в криницю. А ось землетрус на вісім балів, а ще цунамі, щоб добре ми знали, як шкодити природі. Вулкани, пожежі, спеки, потопи… Що далі? А краще не буде, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.
Петя все умеет делать и портной, и сапожник, и на дубу игрец
<span>Квітки орхідей шестичленні (елементи розташовані у два кола).</span><span>Стебла справжніх «лазячих» орхідей (арахніс, клейсостома, пелатантерія, ванда) піднімаються вгору на значну висоту, утворюючи величезну кількість повітряних коренів, які надійно прикріплюють рослина до опори. Таким чином, рослини-епіфіти, досягаючи верхівок дерев, «виносять» свої квітки до світла.</span>На відміну від вищезгаданих видів, у фаленопсисів, дорітісів і черевичків стебло укорочене, а листя зібране в розетку.Орхідні<span> або </span>Зозулинце́ві<span> (</span>Orchidaceae<span>) — </span>родина однодольних багаторічних<span> наземних чи </span>епіфітних<span> (в </span>тропіках<span>) </span>трав'янистихрослин<span>. Нараховує до 35 тисяч </span>видів<span>.
</span><span>Листя орхідей, як і квіти, можуть бути найрізноманітнішої форми та забарвлення. Вони можуть бути як великими, ременеподібними, довжиною до 1 м (ангрекум слонячий), або майже циліндровими (онцидіум цеболетта), так і дуже маленькими, лускоподібними, майже непомітними (теніофіллюм (лат. Taeniophyllum)).</span><span>Однак існує ознака загальна для всіх орхідей - це паралельні жилки на листі, які свідчать про те, що орхідеї, якпальми і лілії, відносяться до однодольних рослин.</span><span>Листя більшості орхідей просте, цільнокрайне, у багатьох епіфітніх видів — шкірясте. Листя, так само як і бульби, є резервуарами води і поживних речовин. Наявність бульб і м'ясистого листя пов'язане з умовами існування орхідей. Так, у рослин з постійно вологих місцеіснувань (наприклад, з гірських лісів) листя тонке.</span><span>Будова і зовнішній вигляд листя орхідей - прекрасна ілюстрація успішного пристосовування цих рослин донавколишнього середовища. У посушливих умовах вони перетворюються в соковиті сукулентні органи (служать накопичувачами вологи), наприклад, в багатьох австралійських видів дендробіумів, брассавол з Південної Америки і деяких видів роду ванд з Південно-Східної Азії.</span><span>У орхідей, які ростуть на яскравому сонці, листя потовщене, шкірясте, а у рослин, що віддають перевагу тіні(каланта, фаюс), листя, як правило, тонке, складчасте, що дає можливість уловлювати більше світла.</span><span>В одних видів листки не мають черешка (онцидіум, фаленопсис), у інших він слабо (бульбофіллюм) або сильно (стангопея) виражений.</span><span>Листя орхідей в основному зелене, але зустрічаються дво- і триколірні або так звані рядолисті види (анектохілюс, макодес, гемарія).</span><span>Тропічні орхідеї зазвичай зберігають своє листя протягом багатьох років. Однак ряд рослин, що мають особливо чітко виражену фазу спокою, наприклад, деякі види орхідей Каланта (лат. Calanthe) незадовго до періоду спокою або під час нього скидають своє листя. Пізніше, під час фази розвитку, ці рослини швидко утворюють велику кількість нового листя.
</span>
ПЕТРИКОВСКАЯ
РОСПИСЬ. ТАТЬЯНА ПАТА.
<span>
</span><span><span>Заслуженный
мастер народного творчества Татьяна Якимовна Пата (1884-1976) - одна из
известнейших мастериц петриковского художественного промысла. Ее творчество
и деятельность как преподавателя школы декоративной росписи во многом
определили лицо художественной Петриковки.
Судьба Т.Я. Пата совпала с судьбой наиболее выдающихся мастеров народного
творчества начала XX ст., что вышли, обогащенные традицией, на широкое
пространство авторских поисков. Широкое признание как мастера декоративной
росписи пришло к Татьяне Пата на выставках народного украинского искусства
в Киеве и Москве в 1936 г. Позднее вместе с другими петриковчанами она
расписывает павильон Украины на Всесоюзной сельскохозяйственной выставке.
С того времени народная мастерица постоянная участница всесоюзных и международных
выставок.
Т. Пата уже в 1910-х годах показала себя оригинальным художником. Начав
с традиционной петриковской мальовки, стенописи и росписи домашних вещей,
позднее она одной из первых на Украине обращается к станковой декоративной
графике. Т.Я. Пата в большой мерой присуще решение изобразительных замыслов
средствами декоративной росписи. Тем не менее, за исключением листа "Мальчик
и цветы", что вызовет определенные ассоциации с народным портретом - парсуною,
у нее не встречаем мотивов с изображением человека.
Панно Т.Я. Пата - это своеобразные пейзажи и натюрморты. Уже в росписях
20-30-х лет традиционные "вазоны" и "букеты" превращаются у нее на калиновые
и цветочные кусты с землей, травой, с птицей в густых ветвфх.
Жанровая многогранность мастера иногда приводила к определенной жанровой
эклектике. Так, в композиции "Дерево с птицей, цветок и шиповник" дерево
- обобщенный фольклорный образ, цветок с кудрявой листвой - из петриковской
росписи, а ветвь шиповника - почти студийный этюд. Вообще, подобные поиски
и определили своеобразность творческой манеры мастерицы.
Разнообразие художественных средств, техническая виртуозность, колористичное
богатство превращают у Т.Я. Пата даже непритязательную ленту мальовки,
что когда-то продавалась на ярмарках "на локоть", в роскошную, почти ренессансную
гирлянду.
Но постоянно у Т.Я. Пата живое ощущение неразрывной связи искусства с
вечным бытием пышной украинской природы. Она всегда помнит о ней, черпает
в ней богатство форм и мотивов, не выгадывая чего-то искусственного, неорганического.
Поздняя Т.Я Пата - уже совсем своеобразный пейзажист. В ее любимом мотиве
"птица на ветви" она отходит от помпезного великолепия панно 40-х годов
и достигает беспредельно искренней простоты народной поэзии.
В последние годы творчество Татьяны Пата - это не только весомый вклад
в развитие петриковского художественного промысла, а и образец неисчерпаемости
богатых традиций, которые вдохновляют на новые шаги по пути их развития.
</span></span>
Для кожної людини найдорожча людина є - мама.Вона для кожного є любима, ніжна ,найдорожча і одним словом найрідніша людина в світі. Моя мама дуже вродлива і працьовита,як потрібно допоможе з домашнім завданням або в роботі по хаті.Моя мама має нелегку роботу,тому після роботи потрібно їй допомагати. У моєї мами є добре лице і серце наповнене ніжностю та любов*ю.У неї середня фігура.