Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>
В котиках(рослинах)сиджу я , та милуюся їхньою красою.
У моєї кішки багато кошенят, тому вечорами я сиджу на дивані і теж увесь у котиках. Надеюсь я помогла!
Ответ:
риб'ячий - І рибйачий І - 7 б. 8 зв.
Объяснение:
Мандрівка містами України
З давніх-давен у людей виникло прагнення проникнути в сутність географічних назв. Кожна з них немовби запрошує прочитати її неповторну і приховану віками історію, кличе відгадати покриту нашаруваннями сторіч істину. Народження деяких назв сягає прадавньої давнини. З тих пір - унаслідок вічної зміни картини світу і розвитку мов - відбулися значні перетворення і в найменуваннях міст. Нерідко вихідну форму слова можна встановити тільки за історичними джерелами або реконструювати мовознавчими методами.
Тож я пропоную спробувати підняти завісу таємниці над іменами найстаріших міст нашої України.
Оповідь про заснування Києва містить "Повість временних літ", за якою (із посилання на старовинну легенду) три брати: Кий, Щек і Хорив та їх сестра Либідь - були засновниками цього міста, нинішньої столиці України. Брати стояли на чолі східнослов'янського племені полян, а на честь старшого брата Кия було названо Київ шляхом додавання до особового імені "Кий" префікса -ів (-евъ).
Легендою оповита і назва міста Чернігів. її пов'язують з іменем хороброго сіверського князя Черного, що славився в борні проти хазар. До нашого часу збереглася в Чернігові Чорна могила - слов'янський курган X століття. За переказами, в ній нібито поховано князя Черного (Чорного), легендарного засновника Чернігова.
Місто Житомир виникло як центр одного з древлянських племен - житичів. Назва міста витлумачується так: "мир (місто) житичів". Слово "мир" у деяких слов'ян раніше означало "округ, область, світ".
Перші згадки про Ужгород припадають на 903 рік. З цього часу аж до розпаду Австро-Угорщини його називали Унгвар - "фортеця на річці Унг", де угорське слово "вар" - "фортеця", а "Унг" - угорська назва річки. Тепер закріпилася назва "Ужгород", яку утворили слова "Уж" (назва річки) і "город" (у старому значенні "укріплене місце").
В основу назви Луцьк покладено слова "лука" ("вигін річки, коліно, річкова затока"), бо він розташований на підвищенні і оточений з трьох боків крутими вигинами річки Стир. За допомогою слов'янського суфікса -ск - утворений відносний прикметник, який перейшов в іменник.
Назва Полтави походить від річки Лтави (Олтави) - притоки Ворскли. Можливе й інше витлумачення топоніма: Лтава і Полтава - різночасові найменування того самого населеного пункту; у такому випадку друга назва утворена від першої за допомогою префікса по-.
Існує припущення, що Чернівці та Чернігів є якоюсь мірою тезками, бо в основу першого теж покладено особове ім'я Чорний, а формант -івці позначає мешканців. Є ще інша думка: поселення називалося так за чорні на вигляд споруди із землі і дуба.
Данило Галицький, збудувавши у XIII столітті замок на Княжій горі, назвав його іменем сина Льва - так розповідає старовинний переказ. За іншою легендою, Львів заснував сам Лев Данилович, а не його батько.
Черкаси названі так з "вини" черкесів, які у XIII столітті переселилися сюди з Північного Кавказу, заклавши біля Дніпра нове поселення.
Гадають, що у назві міста Ровно (Рівне) відображається рівнинний характер місцевості, оскільки воно було закладене на рівнині, обрамленій височиною.
Назва Вінниці пішла від слова "віно" (посаг, придане, дарована земля). Це має реальну основу: місто і прилеглі до нього землі в XIV столітті князь Ольгард подарував своїм племінникам.
Від злиття двох слів "терен" і "поле" походить назва міста Тернопіль, історія якого сягає 1640 року.
Щодо Харкова, то існує декілька припущень з історії походження його назви. Але більшість дослідників сходиться на тому, що наше місто було названо іменем першого поселенця козака Харка, який заснував хутір на низовинній, болотистій місцевості. З того часу минуло більш як 350 років; і сьогодні гідна слава Харкова сягає далеко за межі України.
Економія-заощадження Реальний-існуючий Інцидент-випадок Лаконічний-стислий Стимул-заохочення.