Ікони часто називали "книгами для тих, хто грамоти не розуміє". У наш час суцільної грамотності це визначення може здатися дещо недоречним, але б я замінила тільки одне слово, і тоді стане зрозумілим моє власне ставлення до ікони. Вона - книга для тих, хто слова не розуміє, бо "слухати" її треба душею. Та щоб "почути" іконну оповідь, необхідно знати мову релігійного живопису, бо в іконі все не так, як у живописі традиційному, звичному для більшості з нас.
Ще з часів стародавньої Русі писання ікон вважається справою богоугодною, а професія іконописця належить до почесних. Побутує стійке переконання, що іконний образ творить не художник, а янгол Господній, який спустився з небес. А сам іконописець є знаряддям Помислу Божого, тому перед початком роботи він обов'язково повинен звертатися за благословенням.
Головна увага в іконописі приділяється символам, які виступають у ролі своєрідного носія інформації. Тому перед віруючими, знайомими із знаково-образною системою іконопису, відкривають свої душі живописні зображення образів святих та окремих сюжетних сцен релігійного змісту. Так, наприклад, зображення пророка Іони в чреві китовому, звідки пророк вибрався неушкодженим на третій день, означає і воскресіння Христа.
Існує своя символіка і в розміщенні персонажів у сюжетних сценах, а також символіка жестів: рука персонажа, прикладена до щоки, означає печаль, а простягнена вперед з відкритою долонею - покірність. Символічним є і німб навколо голови зображеного, що означає видимий знак святості, небесного блаженства, а також владу і могутність. Тварини і птахи на іконах теж мали символічне значення, як і окремі предмети, що ніколи не зображувалися на них тільки заради краси. Не менш важливою є і символіка кольору, який іноді називають душею живопису (білий - чистота, .зелений - юність, чорний - смерть).
Світ ікони є світом ідеальним, світом духовних цінностей. А тому, наповнюючи душу чистим і щирим трепетом, він збагачує її, кличе до самовдосконалення та любові до людей і Бога.
Природа это наш дом мы пьем едим живем в природе
И если мы не будем её беречь мы погибнем
2)поле
(Вона поле квіти. Цвіте поле квітів)
Рідкий
(Рідкий стан. Квіти посаджені рідко)
<span>Одного разу я побачив мале<span> </span></span><span>цуценя</span><span>, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшов ближче і побачив червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяв Плямка на руки і відніс додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимив його і витер - він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.</span>
Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? Учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.Не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. На жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за допомогою доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? Спостереження показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка,що вживання подібних слів допоможе здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. Та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? Думаю,що ні. І якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо,допоможе стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”.<span>Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне самовдосконалення.</span><span>міні твір у публіцистичному стилі "Молодь і культура мовлення"
</span>