1. Життя моховинки.
2. небезпека у домі моховинки.
3. Звертаня хух до лісника.
4. Пошуки Муховинкою нової домівки.
5. Життя хухи у хліві.
Єто не все но єто то что у меня в зошиті,Там ми не дочитали.
Опис діда Савка: «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.»
У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.
***
Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.
***
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
***
Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
***
А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...
***
Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
***
Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
***
Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
***
Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
***
Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.
***
Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!
<span>Хвалить його кожен,
Любить його кожен.
І дня ми прожити
Без нього не можем</span>
Чи багато ми знаємопро цінності? Ні. Ми завжди їх шукаємо, і ніяк не можемо знайти всі, але є те, що нам не потрібно шукати. Воно завжди є. І це - моральні цінності.
Їх ми "збираємо" з дитинства. Кожна наша помилка чогось вчить. Вчить любити і поважати старших, не обманювати, не ображати нікого, багато працювати і не лінуватися. Ми завжди слухаємо, але не завжди виконуємо. Тому нас вчать виконувати те, що обіцяв. Бути людяним це теж моральна цінність.
Отже, моральні цінності це "фундамент", на якому стоїть наш авторитет. Тому цінуймо моральні цінності, бо без них ми наче бездушне каміння.
Привіт.
Привіт.
як справи у школі?
Нормально.
А в тебе?
Теж.
Шо вчили?
Ми на уроці літератури вивчили видтні імена.
А зрозуміла,а які?
Леся Українка, Тарас Шевчинко,Олександер Олесь,Олександер Довженко,Іван Франко,Богдан Лепкий.
А зрозіміло.
Ну добре.
Папа
Папа