Епітети «Чистий, виголений і ясний» (дядько Кирило)
Метафори «Троянди з трояндової сукні зацвітали в неї й на щоках»
Порівняння «Гойдалася довго, як маятник».
Пейзаж «Климко прокинувся від холодної роси, …і побачив над собою скам’яніло-бузкове небо, яким воно буває лише восени на сході сонця, — без жайворіння, без легких з позолотою хмарок по обрію, без усміхненої радості пробудження».
Портрет «Сивий, вусатий і кругло-товстий, як справжній бочонок, аптекар любив походжати ранками по базару — в широких смугастих штанцях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці, підперезаний крученим шовковим поясом з білими китицями».
Інверсія «Забовванів лісок, підіймався димок».
Діалоги й полілоги «— Здалеку йдеш чи тутешній? — спитав. — З Донбасу я,— сказав Климко. — А-а! Землячок… По сіль, кажеш? Климко кивнув. — А що ж у тебе на сіль? — Торбинка осьо,— Климко зняв з плеча торбу. — Ні,— усміхнувся швець».
Вигуки, окличні речення «Облава!.. Облава!..», «Хах! Ось де вона сховалась!» та ін.
Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
<span>Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави. </span>
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, <span>підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару. </span>
1. Як звали головного героя твору?
2. Іван приїжджає у потязі на столичний ...
3.Ким був Фікс?
4. Таблиця у 14 розділі була ...
Іван
Вокзал
Агкентом
ІсторичНа
ПОМІДОРЧИК
помідорчик народивсь,
в зелений одяг нарядивсь.
вихваляє він щодня
чепурне своє вбрання:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?
дужче сонечко з гори
гріло літньої пори,
чи хотів,чи не хотів
помідорчик пожовтів.
виставляти став нараз
новий колір напоказ:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?
аминуло кілька днів
помілор почервонів
гордо голову підняв,
не сказав а проспівав:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?