«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.<span />
1. Історія села Спасівки, розповідь про славний рід Судаків.
2. Напад татар на село.
3. Втеча Павлуся на татарському коні.
4. Зустріч з козаками, серед яких був і брат Петро.
5. Татарський кіш розбитий, ватажок Мустафа у полоні.
А на Русском Можно а то в Основном пользователи из России!!!!?
Характеристика образу Захара Беркута з цитатами з твору» за повістю Івана Франко «Захар Беркут» Твори з мови
<span>Іван Франко – видатний український письменник, у творах якого знайшли відгук близькі письменникові ідеї гідного життя народу і спільності. З найбільшою силою такі ідеї прозвучали в історичній повісті І. Франка «Захар Беркут». В образі головного героя твору втілені сила, міць і мудрість українського народу. Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом.</span>
<span>Любов — це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людини. Почуття любові — це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. Без любові ніколи не буде життя на землі. Це почуття святе, перед ним ніхто не встоїть. Кохання — це чисте і світле почуття людини. Якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива. Кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. Ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників. Пригадаймо сонети Петрар-ки, Шекспіра, лірику Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» Франка, поезію Рильського, Сосюри, Павличка. Сяйво любові розлилося широко по його творах. Він змальовує любов до України, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі. У нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудес-нішого її вияву — мови. В творах Павличка також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім хліборобської. Кохання молодої людини — героя віршів — чисте і справжнє. Воно переповнене прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим почуттям.</span><span>Прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. Одним з таких творів є сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» Поет каже, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку суспільства. Павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні. Сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: «Осміяний людьми кретин — стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я». </span><span>
</span>