Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів».
Герой пускає свою «душу під пар», на якийсь час його свідомість відпочиває. Герой не відмовляється від боротьби, він прагне лише перерви. У центрі конфлікт між нормальним і ненормальним психічним станом, межа, за яку ось-ось має перейти психіка героя. І навіть почасти переходить, коли його починають жахати тінь від людини, порожня вечірня кімната, де все сприймається як галюцинації. Його жахає і власний стан байдужості до людського горя, до тих дванадцяти повішених, звістку про яких він заїв сливою. «Ви бачите, я навіть не червонію...», тобто «ви бачите, до чого я дійшов», — каже герой.Відпочинок повертає йому сили. «Дійові особи», що символізують складну боротьбу в душі героя, передають, як поступово повертається до нього рівновага, зникає роздвоєння, він готовий знову до виконання свого суспільного обов'язку. Отже, тема твору — це митець і суспільство, а саме: філософсько-психологічна проблема — митець у критичній, екстремальній ситуації, що склалася внаслідок тих соціальних умов, які утворилися через поразку революції.Ліричну новелу « Intermezzo» називають «поемою душі». Це справедливо, бо зміст новели — своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця. Цей твір, можливо, Коцюбинський писав передусім для себе, а не для читачів. У психологічно тяжкий період життя йому потрібно було прислухатись до власної душі, розібратись у собі самому, вийняти з серця біль і висловити його на папері, звільнившись від нього.<span>
</span>
Можливо, мені б не сподобався такий вид життя, але у кожного є своя доля і долі ніколи не бувають однаковими. Звичайно, у сучасному світі не зовсім хотілось би бути Планетником, а під словами: Бути Планетником. Я уявляю життя з природою, тобто мати лише природу, людей і книжки, адже в ті часи не було ні телефонів, хоча якби були, то вийшло б цікаво, якщо дідусь Капуш почав телефонувати Планетнику і розказувати йому "Закони природи"
мені здається що ольга бо це ім'я солідне і мудре і таке що нема серед п'яти такого