Чи роблять гроші щасливою людину? Ця тема досить актуальна як у нашому сучасному житті, так і у різних літературних творах. Так можна привести для прикладу відому трагікомедію Івана карпенко-Карого "Сто тисяч". Головний герой твору - Герасим Калитка. Він - багатий селянин, що має працьовиту дружину, хорошого сина... і один недолік, а саме: жадібність. Його прагнення до наживи робить боляче не тільки йому, але і його близьким. Калитка заради грошей ладен піти на протиправну махінацію. Він забуває про своїх близьких, змушуючи дружину Параску пішки йти до церкви, аби не стомлювати коней, наполягаючи на одруженні сина Романа із дочкою багатого Пузиря, незважаючи на почуття сина. Варто згадати і те, що сталося після провалу його плану збагачення - він намагався покінчити із життям! І якби не копач Бонавентура, то хто-зна, чим би все закінчилося для Герасима.
Аналізуючи усе раніше сказане, можна прийти до висновку: жага до наживи загубила Калитку, ставши його метою усього життя. Так завжди: <span>великі гроші руйнують душу людини. І я гадаю, що треба мати неабияку силу волі, аби жага збагачення не опанувала душею людини, власне, як це сталося із Герасимом. Необхідно залишатися самим собою, не підкоряючись владі грошей, не дозволяючи їм заволодіти тобою. не дозволяючи зруйнувати твою душу.
P.S. Хех, я старалась, честно ^_^"</span>
Если нужно нарисовать рисунок, то вот примеры.
Простите на украинском языке не знаю, поэтому пишу на русском языке.
Рік написання — 1859
Тема: Розповідь про народження Ісуса і страждання, яких зазнала Марія зі своїм сином.
Ідея: Засудження тоталітарного режиму, який нівечив і гнобив люд (Ірод); возвеличення Ісуса за його прагнення присвятити своє життя на благо народу.
Основна думка: «Як в світі жить, людей любить, /За правду стать! За правду згинуть! /Без правди горе!»
Жанр: Поема з елементами біблеїзму.
«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!
Колись давним давно жив собі бог Землі. Його називали Всеволодом. Він дуже любив холод і тепло. І одного разу він заплакав і з двох очей у нього витікли сльози. Одна сльоза була холодна,як лід, а друга дуже тепла. Так утворилися літо та зима. Вони двоє служили йому поки він не захворів на рак крові. І він помер. Літо та зима дуже любили сперечатися. Вони ніколи не дружили. Відтоді вони не зустрічалися. Одного дня сестри зустрілися. Літо розтопило зиму, а зима заморозила літо. Так вони прожили 3 роки. І на 3 рік зима охолодила себе, а літо розтопилося. Тоді вони вирішили ніколи більше не зустрічатися. Зима собі створила осінь (холодну пору) щоб після літа йшла осінь,а не зима. А літо створило весну, щоб після зими йшла весна. Одного разу пролітав великий сокіл між всіма порами і всіх сестер він зарізав своїми крилами. Залишив тиільки їхні душі. І тому пори року робили собі відпочинок і кожна панувала на свій час. Так і дотепер.