У казковій країні, створеній уявою українського письменника В. Симоненка, під назвою Сльозолий жив-був цар Плаксій. Уже з самого імені стає зрозумілим, що найулюбленішим його заняттям було плакати. Він радів, коли ріки сліз заливали землю. Цар Плаксій вважав, що люди мають тільки плакати. Отже, він був злим і жорстоким. Тому стає зрозумілим його ненависне ставлення до Лоскотона. А Лоскотон, навпаки, був добрим і веселим: Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір — Хай чи дош іде, чи сніг — До голодної малечі і усім приносив сміх. Звичайно, і діти, і дорослі більше любили Лоскотона, завжди чекали на нього. Тому цар вирішив знищити Лоскотона. На світі є різні люди: добрі і злі. Саме злі допомагали Плаксієві зловити Лоскотона. Капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем, упіймав Лоскотона, коли той спав. Та друзів у Лоскотона виявилося більше. Саме вони, прості батраки й робітники, визволили його з в’язниці. Персонажі казки ще раз підтвердили давню істину про те, що лите об’єднавшись, можна здолати будь-яке зло. Лоскотон переміг, тому що радість, сміх — це життя, і воно завжди перемагає.
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри,
віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін
по діброві…», «Ой під вишнею, під
черешнею».
І.
Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На
мою думку, йому чудово вдалось зробити це.
<span>Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «<em>золото – не
дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна
і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою,
шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір
свою на світі держить</em>». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі
лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені
здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «<em>всі матері
приміром ставлять її своїм дочкам</em>.» Крім того, вона «<em>так
обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!</em>». Наталка настільки
закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі
возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до
кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість,
життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки
одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість.</span><span>Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона
незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка. </span>
Притча або байка.................
“Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті…”
Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…
На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
И
Вподобати
<span>
Про війну українськими письменниками сказано і
написано дуже багато. І це зрозуміло: вся історія нашого народу
пов'язана з постійною загрозою іноземного вторгнення, з необхідністю
відстоювання своєї свободи і незалежності. З українських історичних дум і
пісень, поетичних і прозових творів про Велику Вітчизняну війну ми
дізнаємося про подвиги наших дідів і прадідів, завдяки їм краще
усвідомлюємо, які страждання приносить людству війна.
Серед творів українських митців про людину і народ на війні особливо
виділяються оповідання й кіноповісті Олександра Довженка (1894—1956).
Довженко народився в містечку Сосниці на Чернігівщині в багатодітній
родині. Джерелами його таланту стали неповторна краса придеснянської
природи, влучне народне слово і чудова пісня, багатство і своєрідність
духовного світу людей, що його оточували з дитинства. Після закінчення
Глухівського учительського інституту Довженко випробував себе в різних
професіях: він учителював, був дипломатом, художником-ілюстратором і,
нарешті, кінорежисером. Але саме як автор фільмів, сценарист і режисер
Довженко зміг проявити себе на повну силу творчого обдаровання. Він став
одним із найвизначніших кінорежисерів світу. Справжнім шедевром німого
кіно називають фільм Довженка "Земля". 1958 р. на всесвітній виставці в
Брюсселі 117 відомих кінознавців з 20 країн серед 12 найкращих фільмів
усіх часів і народів назвали "Землю" </span>