Тема-розповідь про подвиги Айвенго, Ричарда на тлі ворожнечі норманів і саксів.
Маюють - це якби квітуюють,квітнуть (наприклад квіти)
«ЄВШАН-ЗІЛЛЯ» АНАЛІЗ «Євшан-зілля» аналіз твору — тема, ідея, жанр, художні засоби, переказ, композиція, історія створення описані в цій статті. «Євшан-зілля» аналіз «Євшан-зілля» — поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби «Євшан-зілля» епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий».
Недавно ми прочитали твір "..". Головним героєм є школяр Михайлик.
Хлопчик був непослушним. Мати його строго виховувала та навіть деколи била. Михайлик не мав взуття, тому інколи виходив із хати босоніж. Це дуже не подобалося його батькам. Дід не сварився хлопчика, коли той так робив. Він розумів, що дитині вдома сидіти погано. Згодом Михайлик пішов до школи. Він виявився дуже розумним та здібним учнем. Коли настала зима, батько допомагав юному учню дістатися до школи. Він ніс його на руках. Інші діти з подивом дивилися на них, але Михайлика це не хвилювало. Таким чином батько проявляв свою доброту до сина. Також у творі є героїня на ім'я Люба. Вона підтримувала хлопчика, коли тому було сумно. Вона не боялася, що з них можуть глузувати інші, називаючи парою. У повісті Михайлик мав прекрасну родину та друзів. Йому дуже пощастило!
<span>Хома і Пилип, вилізши з налитох щедрою літньою зливою ковбані, уляглися на теплій землі, підставили замурзані животи під ласкаве сонечко. Уляглися і почали мріяти. «От би знайти діамант» — обізвався «археолог» Пилип. «Або й два!» — палко підтримав приятеля Хома.На пошуки того дорогоцінного каменя й вирушили Хома і Пилип, та їхні товариші. Хоч вони не знайшли діаманта, зате побували в багатьох цікавих місцях лісостепового краю,пережили чимало пригод.</span>