Ответ:
. Який сенс вважати, що лицарі потрібні, якщо їх поява неможлива? Однак, все-таки, я вважаю, що в сучасному світі інститут лицарства не був би зайвим. Безліч людей в нашому світі, на жаль, позбавлені можливості допомогти собі самі. Далеко не завжди держава виконує свої функції належним чином, нерідко люди не можуть покластися на власну країну, в якій вони платять податки. Лицарі змогли б витрачати свій час і сили, щоб допомогти тим, хто найбільше потребує такої допомоги і з якоїсь причини не може скористатися послугами власної держави. Яким б розвиненим не був світ, не можна сказати, що всі проблеми вирішуються. Залишається багато проблем, які самі люди не можуть вирішити. Саме для цього і знадобилися б лицарі.
Объяснение:
Ответ:тому що Тараса Григоровича Шевченко знає увесь світ,яке було його життя,усі читають його вірші
Объяснение:
А немає треба самому знати отак
Живучи в Америці, видатний український письменник завжди душею був в Україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. Він завжди був у курсі подій, що відбувалися в Україні, слідкував за творчістю українських письменників. У його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «Сучасникам». Максимові Рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов Рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. На початку XX століття Максим Тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. Глибокою повагою до Рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії Маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і Гоген», «алхімік мудрих слів». Маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». Лагідно і сердечно звертається Маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. Ще один вірш посвяти «Сучасникам» присвячено Павлу Тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». У 1917 році Павло Тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в Україну. Він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. Своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у І917—1919 роках Україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. У Тичині вбачали нового месію після Великого Кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема Маланюка. Поезія Тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. Про це нагадує Євген Маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. Гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії Тичини і поезії часу написання цієї посвяти: Раптом… брязнуло враз! …Від кларнета твого — Пофарбована дудка зосталась. …В окривавлений жовтень — Ясна обернулась Весна… Євген Маланюк не простив Тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.
Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька
хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі
допомогу, але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли
так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою
наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!
<span>Коли ж яянин
починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не
можеш сам – звертайся за допомогою, не соромся, зумій перебороти у собі пиху та
зухвальство. </span>
Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо
вчасно його побороти.
Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян?
<span>Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною
і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це
необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще
пізнати людину.</span>
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як
хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
Старий, немощний дідусь розповів головному героєві
про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під
час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився
на самоті зі стадом кіз.
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді,
коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли
втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з
юнгою)?
<span>Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким
бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і,
можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно
опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…</span>