Період мовлення, тексту, що складається з одного чи кількох речень, пов'язаних між собою за змістом.
<span><span> Природа - мати, бережи її! Тому що вона піклується про кожного з нас і дарує нам все найкраще з того що має, це прихисток її лісів, плоди з полів і садів, і нарешті - джерельну воду, що є основою всього життя. </span></span>
<span> По-перше, згадаємо твір Бориса Харчука "Планетник". Він вчить кожного виховувати у собі бережливе ставлення до природи та її краси. </span><span>Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі.</span><span> </span><span>«Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.</span>
<span> По друге, я наведу приклад з власного життя. Відпочиваючи влітку в лісі, я стала свідком жахливої ситуації. Маленька дівчинка безжалісно ламала гілки дерев і шкодила кору ножем. Коли я запитала її про причину поводження, то вона поскаржилась на поганий настрій. Я вирішала провести з нею виховну розмову, розповідаючи про те, що вона вчиняє погано, і що природа не винна у її поганому настрої. Вона дійсно засоморилась і попрохала вибачення, обіцючи більши ніколи так не робити.</span>
<span> Отже, ми повинні бути вдячні нашій ненці - природі і робити всі справи з турботою до неї, а не навпаки! Людина і природа міцно взаємопов’язані між собою і ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем.</span>
Авутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння. Тихо. Тепло. Сухо. Прозоро. Місто. Повільні рухи. Стежка. Стежка. Золото... (золото дерев. Золото трав. Ліс. М'якість. Трава. Дерева. Небо. Тиша... Сон хилити. Не хочу заплющувати очі. Мить, ще мить. Хочеться бігти, кричати, несамовито нестися кудись удалечінь. Якась тепла свіжість. «Мурашки» по нині. Так тихо, що соромно порушувати цю тишу будь-якими рухами. Листя. Синє листя. Синє від інею. Не можу дивитись. Ще лише вчора — сонце, павутиння, сьогодні — синє листя. Вже немає того золота, тієї прозорості, неї свіжості. Немає лагідного сонця. Сховалося за хмари. Хмари. Вітер. Сирість. Сирість. Великі і маленькі парасольки. Цілі сім'ї парасольок. Сховаюсь под ними від цого пронизливого дощу. Дощ... Ллє уже цілісінький день, не вщухає ані на мить, куйовдить останні листочки, рові їхні із дерев й кидає под коги перехожим. Вітер. Січе безжально обличчя й аж обпікає руки. Кутаюся у плащ, нахиляю голову та біжу додому. Гарячий чай. Крісло. Ковдра. Приємне тепло по тілу. Дихаю на змерзлі долоні і грію їхні про чашку. Хочу вигнати із собі залишки осені, стрибаю, щоб розігріти притулок, нарешті втомлююсь й аби завмираю. Сідаю в крісло, натягую по самісінькі вуха пухову ковдру й... засинаю. За вікном сонце, золото, золото трав, золото дерев. Павутиння. Мільйони ниточок павутиння. І люди. Лежати й бачать чудернацькі сни, схожі на мой.
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за допомогою і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо допомогти в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна спостерігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Максим із Ярославою спочатку мали одну справу захистити свій народ.А потім коли Мирослава закохалася в Максима в них почалась любов