Тарас Шевченко, з'явився на світ 25 лютого 1814 року (9 березня за новим календарем). Він був третьою дитиною в сім’ї кріпаків, що проживали в селі Моринці, Київської губернії. В сімейних переказах, які малий Тарас надовго запам’ятав, розповідали також про дідусів та прадідів, котрі служили запорожцями, й воювали у визвольних війнах XVII–XVIII століть.
Тільки починаючи читати, я звернула увагу на те, як сильно оповідач замкнувся в собі. За його словами, він уже 3 роки «святкує» Новий рік по-своєму. В його розумінні гучні гулянки – це не те, що йому потрібне, бо йому подобається насолоджуватися самотністю. Сталеві двері, якими Хома-Массіно зачинив своє серце не впускали туди нікого.
На протязі всього твору ми дізнаємося з листа про минуле, проведене Хомою і Манею разом в лісі і про минуле Мані, тільки вже без Хоми-Массіно. В цей же час ми спостерігаємо, як поволі відчиняється серце Хоми, як змінюються його думки та ставлення до Мані та її листа.
Чесно кажучи, мене вразила важка доля Марії. Я співпереживала разом з нею і співчувала їй. Хоча, з іншого боку, це ж було її рішення – втекти від справді коханого чоловіка, з дому, з тихої сторони в невідомий їй, бурхливий і жорстокий світ. Так, вона не знала, ким був справді Генрись, але це вона так вирішила. Якщо чесно, то я не зрозуміла її мотивів. Адже, якщо за її словами, Хома не зміг її втримати, то хіба вона сама, так сильно кохаючи, не мала б триматися за своє кохання, боротися за нього, а не тікати з малознайомим парубком світ за очі? Ще там промайнув такий факт – в Генрися ніби була добра, забезпечена сім’я. То невже її переконав його статус і статки?
Я не засуджую Маню, просто в деяких моментах я її не зовсім розумію. І ще я її не засуджую тому, що кожен може оступитися, зробити помилку, просто для неї ця помилка стала фатальною. А може це була й не помилка: може це було випробуванням для неї, для Хоми і для їх кохання, яке не зважаючи на все, не згасло…
Ідея: засудження юратовбивства й недотримання закону народної моралі: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду".
Назва цього твору символічна два кола - це родинне й класове.
Ответ:
Часи козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього