Кохання...Тепле почуття ,яке пробуджує людські серця і зігріває душу...Це прекрасне духовне та неосяжне творіння самих людей,які зліпили його зі шматочків свого серця.
Та яке воно справжнє кохання?
Коли людина закохується, її очі починають виблискувати,як маленькі діаманти,наповнені чистотою та незрівнянною красою,настрій відразу підіймається, і вона почуває себе птахом,який відкрив для себе якісь нові неосяжні широти.В середині,на той час,відбувається щось неймовірне:серце калатає,а душа співає!
Але,на жаль,любов також не можна пережити без страждань.Щоб відчути це найпрекрасніше почуття,треба пройти масу перешкод,подолати безліч перепон,і,тільки тоді,можна дістатися до самої верхівки та здобути в нагороду таке чарівне почуття-кохання!
Федько побачив Толю, який плакав і чекав на те, що Федько скаже правду.
Федько багато разів таким способом допомагав Толі, але не сьогодні.
Федько був дуже злим на Толю, через біль, що супроводжував Федька
кожного дня. І в цьому винний був тільки Толя. Федько підняв голову,
дивлячись на батьків. І сказав:
- Не тягнув.
Мати с подивом дивилася на свого сина. Вона вперше почула, що ії син невинний.
Батько
Толі подивився на нього з палаючими очима, а потім потяг додому. Федько
ж із матір'ю прийшовши додому розповів усе, що сталося. Мати йому
повірила, бо Федько ніколи не брехав.
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос»<span>. Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали </span>«міхоношу»<span> водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.</span>
ЙДИ ДО БАБУСЫ ЗАВЖДИ, ВОНА ДОПОМОЖЕ!