Здраствуйте уменя в доме пожар помогите
Максим-син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересам народу, допомогав батькові, мудрий, герой, милосердний,щирий.<span>Захар-ватажок тухольської громади, добрий, волелюбний,відвертий, мудрий, чесний, служив інтересам народу, закликав до єдності, патріот Руської Землі.</span>
Мов муха в окропі-метушитися
дати драпака -втекти
мов у Бога за дверима-жити в достатках
мов полудня з очей спала- прозріла людлина
Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Народився 29 вересня 1845 в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). У сім’ї керуючого маєтком Карпа Тобілевича. Навчався Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на “відмінно”. Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше – до столоначальника у кримінальній частині. Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів. У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» І «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 – «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»). Перевага його драм – жвавість, цілісність характерів і хороша мова. 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Відповідь:Я вважаю що виправдовувати чужий злочин не потрібно,тому що кожна людина перед тим як щось буде робити думає до яких наслідків приведе той чи інший вчинок. Якщо людина зробила якийсь злочин то вона повинна нести за нього відповідальність!
Пояснення: