Скільки промов ми чуємо про те, наскільки важливі гроші у житті окремо взятої людини. З одного боку, в сучасному споживацькому суспільстві, де існує так багато спокус для звичайної людини, користі від грошей багато. З іншого боку, гроші не здатні дати людині взагалі все, що вона хоче чи що може бути їй корисним. І тому є величезна кількість різноманітних цінних прикладів, у тому числі і в літературі. Наприклад, у творі під назвою «Сто тисяч». Саме його я спробую проаналізувати, щоб зрозуміти, чи все в житті можна виміряти грошима.
Приміром, я глибоко переконаний, що за гроші неможливо купити собі розум. Є люди, які з якихось причин позбавлені критичного мислення, вони не розуміють, до яких наслідків можуть призвести їхні дії та вчинки. Мені здається, що їм не вистачає розуму. Однак це зовсім не означає, що ці люди не можуть заробити грошей. У певний момент їх життєві обставини можуть скластися позитивно, і це принесе їм якусь фінансову вигоду, винагороду. Але якщо у людини відсутній розум, вона просто не зможе зберегти свої кошти. У житті кожної людини підстерігає безліч небезпек. Одна з таких небезпек – це шахраї і обманщики. Вони з радістю відберуть у недалекої людини всі її кошти, як тільки така можливість виникне. І людині не допоможуть її гроші. Через відсутність розуму вона їх просто втратить, дуже швидко і з негативними наслідками для себе.
Подібна історія спостерігається нами і в творі «Сто тисяч». Головний герой повірив в абсолютно безглузду історію про те, що існують повністю підроблені гроші, які зможуть замінити йому справжні. Йому було зовсім невтямки, що якщо б у єврея дійсно були такі гроші, то він би користувався ними самостійно, а не продавав комусь. Але головний герой був людиною не дуже розумною, не самою грамотною, саме з цієї причини він і потрапив в таку ситуацію і розстався навіть з тими грошима, які у нього були.
Щастя неможливо виміряти грошима. Гарне здоров’я і самопочуття теж аж ніяк ними не вимірюються. Але і розум неможливо купити за гроші. Останнє особливо вірно, коли ми аналізуємо твір «Сто тисяч». Його головний герой був позбавлений критичного мислення, не розумів, що його просто обманюють, а тому він і втратив всі свої гроші. Розум і критичне мислення неможливо купити за гроші, так і виміряти в них не можна. Більш того, їх необхідно підтримувати в здоровому стані, щоб не втратити.
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить нагрітим від сонця повітрям... Степовий океан манить і кличе. Хоч би показалась якась щогла серед зеленаво-голубих хвиль — звичайна тополя чи явір! Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
І раптом на обрії випливає оазис. Що це — марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?
Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше: вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.
Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм і драматургом — Іваном Карповичем Тобілевичем — Карпенком-Карим.
В тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, — Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... Їх посадили багато літ тому славнозвісні актори під час перебування на хуторі: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотню метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри і спеку.
Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верст у Крим по сіль.
Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно, і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.
Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, збудований за ініціативою уряду Радянської України. У просторих залах зібрано особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які красномовно розповідають про історію українського театру.
Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори — "Хазяїн", "Сто тисяч", "Мартин Боруля". Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, напиймося з цієї цілющої криниці.
(За І. Цюпою).
План опису .
1.Оазис серед степу.
2.Стара батьківська хата в парку.
3.Став, викопаний письменником.
4.Могутні дуби.
5."Чумаки".
6.Меморіальний музей.
Зразок переказу.
Хутір Надія
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці.
Я напишу на русском) ты уже сам переводи) Буря на Чорном море рассказывает про братьев которые не уважительно относились к своим близким. И как то раз они чуть не лишились жизни из за бури. Они молились богу и просили что бы они выжили, они обещали что они координально изменятся по отношению к матери и отцу. Они спасились. Можно сказаит что буря как символ раскаиния)
Армія
Сильна, брава
Захищає, бореться,допомагає
Вишколені солдати мають зброю
Військо