Колись перед людиною постала проблема. Як вимірювати цінності матеріального світу? Як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? Тоді людина винайшла гроші.
Як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. Спершу розглянемо їхні позитивні риси. За допомогою грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. Їй не потрібно все робити самій. Так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
Коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за допомогою пластичної операції тощо.
Саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. І вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. Гроші поступово затьмарюють їхній розум. Потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… А ось є нагода «обдерти» ближнього! Треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
Людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. А родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. Або ж взагалі відкидається. Спитаєш: навіщо? Відповість: так гроші потрібні! Оце хочу купити, оце та оце. Адже у всіх воно є! Або навпаки, цього ще ні в кого немає…
А тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. Він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
Люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. Гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! Людині даний не один лише матеріальний світ. Є також світ духовних цінностей. Світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. І я вважаю, що ці два світи рівноцінні. Неможливо в суспільстві прожити без грошей. Але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.
<span>
</span>
Тільки починаючи читати, я звернула увагу на те, як сильно оповідач замкнувся в собі. За його словами, він уже 3 роки «святкує» Новий рік по-своєму. В його розумінні гучні гулянки – це не те, що йому потрібне, бо йому подобається насолоджуватися самотністю. Сталеві двері, якими Хома-Массіно зачинив своє серце не впускали туди нікого.
На протязі всього твору ми дізнаємося з листа про минуле, проведене Хомою і Манею разом в лісі і про минуле Мані, тільки вже без Хоми-Массіно. В цей же час ми спостерігаємо, як поволі відчиняється серце Хоми, як змінюються його думки та ставлення до Мані та її листа.
Чесно кажучи, мене вразила важка доля Марії. Я співпереживала разом з нею і співчувала їй. Хоча, з іншого боку, це ж було її рішення – втекти від справді коханого чоловіка, з дому, з тихої сторони в невідомий їй, бурхливий і жорстокий світ. Так, вона не знала, ким був справді Генрись, але це вона так вирішила. Якщо чесно, то я не зрозуміла її мотивів. Адже, якщо за її словами, Хома не зміг її втримати, то хіба вона сама, так сильно кохаючи, не мала б триматися за своє кохання, боротися за нього, а не тікати з малознайомим парубком світ за очі? Ще там промайнув такий факт – в Генрися ніби була добра, забезпечена сім’я. То невже її переконав його статус і статки?
Я не засуджую Маню, просто в деяких моментах я її не зовсім розумію. І ще я її не засуджую тому, що кожен може оступитися, зробити помилку, просто для неї ця помилка стала фатальною. А може це була й не помилка: може це було випробуванням для неї, для Хоми і для їх кохання, яке не зважаючи на все, не згасло…
Може до Климка .Наприклад я йому дуже співчуваю.
Образ Яви - Звідки таке незвичне ім’я – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”…, але причепилося оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень – енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на “безлюдному” острові, дібравши собі ім’я “Робінзон Кукурузо”.
Образ Павлуші - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські “тореадори” завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову “авантюру”. Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих “шпигунів”. Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба – велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації.
Мирный Панас<span>Мирный Панас - псевдоним талантливого украинского писателя-беллетриста, одного из мастеров украинской художественной прозы. Первые его произведения печатались (с 1872 г.) за границей и долго не допускались в Россию. Роман Мирного "Хиба ревут воли, як ясла повнi?", написанный в сотрудничестве с И. Билыком и изданный в 1880 г. в Женеве, был запрещен и в Австрии. Это и заставило писателя, состоявшего на русской государственной службе, прибегнуть к псевдониму, оставшемуся нераскрытым и после появления в России ранее запрещенных произведения Мирного. Деятельность его началась в то время, когда украинское художественное слово уже заняло прочные позиции, обещавшие в будущем нормальное развитие и большие достижения. Освобождение крестьян освободило и литературу от служения практическим, злободневным народным нуждам. В процессе этого освобождения принял участие и Мирный. В первых его произведениях звучат ноты, родственные Марку Вовчку ("Лихий попутав"), но затем он идет по новому пути и дает победу новому направлению. Задачей своей Мирный поставил "просто и правдиво" рассказать "будничную жизнь" своей родины. Он дал ряд широко задуманных произведений, в ярких и живых образах развертывающих картину социальной жизни деревни левобережной Украины почти за целое столетие. Отправным пунктом у Мирного обыкновенно является крепостное право. Он изображает отношения, выросшие на этой почве, их постепенную ликвидацию и начало новой эпохи "свободного труда" и развития капитализма. Выводы писатели глубоко пессимистические. Они вложены в уста "дiда Цласа" ("Лихо давне и сьогочасне"): "Правда, и то было горем, что пригибало нас к земле, издевалось над нами, за людей не считало. Зато давнее горе не разделяло людей, не разводило их в разные стороны, не заставляло забывать о своих, научало держаться сообща. А теперь какое горе настало?!" Мирный готов повторить горькие слове песни слепых: "Та вже тii Правди, Правди не зиськати, - бо стала та Кривда тепер панувати". Не даром бабуся-рассказчица поэтической "Казки про Кривду i Правду" на вопрос: "бабусю, а настане коли такой час, що Правда подолiе Кривду i почне на землi панувати?" - низко опустив голову, ничего не отвечает... Мятущиеся в искании правды обыкновенно являются у Мирного бесполезно гибнущими силами. Однако, пессимизм писателя не приводит его к тенденциозному злоупотреблению черной краской: художественный реализм заставляет его соблюдать чувство меры. Рядом с такими тяжелыми сценами, как усмирение бунта ("Хиба ревут воли"), рядом с гнетом обыденщины у Мирного звучат и примиряющие ноты, например, в картинах природы или в изображении молодого веселья на колядках (неоконченная повесть "Повiя"). Мирный никогда не опускается до этнографиза; на первом плане у него душевные переживания человека. В одном из удачнейших в художественном отношении рассказов Мирного, "Морозенко", мать рассказывает сыну сказку о снежном короле - и когда мальчик, заблудившись зимой в пути, замерзает, перед угасающим его сознанием проходят чарующие фантастические образы. Недостатки Мирного - растянутость его произведений, отсутствие гармонии в их построении, нередко художественная неубедительность психологического анализа. Главная его сила - в пластическом изображении глубоких социальных процессов, преломляющихся в душах людей сообразно с их положением на той или иной ступени общественной лестницы. Реализм Мирного теперь кажется несколько старомодным, но до сих пор эпическим спокойствием стиля, богатством языка и пластичностью рисунка, правдивым изображением быта украинской деревни способен противодействовать непродуманному увлечению новизной ради новизны. Комедии Мирного "Перемудрив" и "Згуба", драма "Лимерiвна" значительно ниже его рассказов; его драматическим персонажам недостает определенности, пьесам - действия; искусственны монологи, поясняющие дальнейший ход действия. - Ср. Петров "Очерки истории украинской литературы XIX столетия" (Киев, 1884); О. Огоновський "История литературы русской", ч. III, вып. 2-й (Львов, 1893); С. Ефремов "Iсторiя украiнськаго письменства" (Санкт-Петербург, 1911); И. Стешенко "Панас Мирный" (в VII - VIII кн. "Лiтературно-наукового Вiстника", 1914). Мих. Могилянский.</span>