Ми не завжди задумуємося, що насправді важливіше - краса зовнішня чи внутрішня. Надто, коли йдеться про людину, що має фізичні вади. Але це люди, що так само хочуть повноцінно жити, які мають надзвичайно щиру вразливу душу й добре серце. Саме такий хлопчик є героєм оповідання Спиридона Черкасенка «Маленький горбань». Павлик народився з жахливим горбом на спині, адже його батько був п’яницею. Але він так любить життя, вміє радіти. На початку оповідання автор показує, як маленький каліка із захопленням слідкує за грою в м’яча, як щиро сміється, ніби світиться. Дуже прикро, що за більшістю ігор Павлик може лише спостерігати, адже хлопці цураються його, зневажають через фізичну ваду.<span>
</span>
Михайлик - уособлення духовного багатства, доброти і краси
М. Стельмах у творі "Гуси-лебеді летять" розповів нам про найчарівніші дні свого життя - дитинство. Маленький Михайлик - син простих селян, якого з дитинства привчали бути добрим та людяним, нести в собі духовну красу, вміти бачити чарівність навколишнього світу. Хлопчик шанує старших, любить рідних та сприймає світ, як щось особливе та неймовірне.
Михайлик вражає мене своїм вмінням бачити красу природи. Хлопець любить зорі, зачаровується красою жита в полі, відчуває особливий аромат трав у лісі. Він з захопленням слухає співи перепілок та стук дятлів. Хлопець допомагає батькам у господарстві, шанує землю, рано прокидається, щоб пасти коняку Обмінну. Михайлик - уособлення духовного багатства, доброти і краси
Тема: То что какая бы ни была твоя мечта, ты все равно будешь стремиться к ней, даже если знаешь что это из области фантастики)
У творі є багато моментів, що викликають посмішку, навіть сміх. Кумедний сюжет, специфічна мова — усе це допомагає створенню такого ефекту. Ось, наприклад, сцена, коли Мотря залізла на горище Кайдашихи за яйцями, ніби їх знесла її курка, на що Лаврін їй відповів: «Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею знімали, чи що?» Або сцена, коли Мотря під час сварки виколола око Кайдашисі і зовсім не відчуває за це докорів сумління. Так, вони написані кумедно, гостро, але чи здаються вони смішними? Я гадаю, що ні. Письменник вибрав таку сатиричну форму спеціально для того, щоб краще вплинути на читача, передати йому свою думку.<span>Ще одна сцена, коли Карпо гнався за матір’ю з дрючком, бо вона зачинила в хліві його коня, і зупинився аж біля ставка, крикнувши: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Я переконаний, що за описом цих кумедних на перший погляд сцен, а насправді — сумних і навіть жахливих, ми відчуваємо біль автора за людей, що так занепали. На мою думку, це і є той самий «сміх крізь сльози».</span>