Можна дібрати до поданих слів такі слова, що римуються:
<span>сад - маскарад, виноград;
ренет - кабінет, пістолет, портрет;
баштани - каштани, сарафани;
в хустках - в пелюстках, в нитках;
на путi - в забутті, в животі, в простоті.</span>
Я вважаю,що людське щастя-бачити рідних та близьких завжди усміхненими. Зараз,в сучасному суспільстві,на привеликий жаль,люди вважають за основний камінчик до побудови щастя-гроші. Вони вважають,що маючи гроші можна бути багатим,що і є щастя. Вони тягнуться вгору,хочуть мати великі матеріальні статки,при цьому не думаючи що справжнє щастя зназодиться зовсім близько,можливо,навіть,за декілька кроків від тебе. Люди витрачають безглуздо свій час на роботі,не задумуючись,що твоя маленька та найрідніша часточка серця жагає твоєї уваги, у вашої матері сталось щось приємне,і їй кортить розповісти вам це,але ж,прикро,що людям не до цього. Вони іноді агресивно на це реагують.
Тобто,можна зробити такий висновок,що щастя,по-перше,ні за які гроші не купиш, а по-друге,істинне людське щастя-це ваша сім'я,ваші друзі та всі загально-людські цінності життя.
Заради своєї вчительки та найкращого друга
Павло Судак, або просто Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, головний герой повісті "За сестрою."Павлусь - нащадок козацького роду Судаків, і, коли на його долю випадає складне випробування, він веде себе достойно, як справжній казак. Павлусь жив з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею у селі Спасівка. Однако ж одного дня все життя його пішло шкереберть. Хлопчик втрачає рідних, а Ганнусю татари забирають у полон.
Павлусь вирушає в далеку, дуже небезпечну мандрівку до Криму за сестрою. На шляху до Криму він здолав чимало перешкод. При цьому Павлусь не втратив гідності, гідно переніс усі випробування, допомагав іншим людям у скруті.
Завдяки своєї сміливості, мужності та кмітливості хлопець врешті-решт досягнув своєї мети: знайшов свою сестру. Девлет-ґірей відпускає хлопця з сестрою з неволі з охоронною грамотою, щоб їх дорогою пропустили татари. Він визнає: «Добре в тебе серце, хлопче!».
Незважаючи на свій юний вік, Павлусь показав себе гідним нащадком козаків-запорожців, вірних оборонців рідної землі.
Климко - сміливий так кмітливий хлопчик.
Коли я читав повість Григора Тютюнника "Климко", я був дуже вражений сміливістю та кмітливістю головного героя. Хлопчик Климко жив у страшні часи війни. На його долю випало дуже багато труднощів, але він як міг долав їх та допомагав іншим. Він подолав сотні кілометрів, коли пішов за сіллю, бо її можна було вименяти на харчі і врятувати друга і вчительку з немовлям від голодної смерті. Климко постійно ризикував своїм життям, але все одно робив усе, щоб допомогати людям. Мені дуже шкода, що у кінці повісті Климко загинув.