Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка-Основ'яненхо у повісті "Маруся" створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка Основ'яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрог, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: "Висока, прямісінька,... чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку..." Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами... Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяща. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, щирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття щастя з коханою. Він наймається до купця, щоб тяжкою працею заробити на "найомщика", який би пішов замість нього в солдати.Квітка-Основ'яненко — глибокий знавець народного життя, показав, що на перешкоді до щастя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип'ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.<span>Повість "Маруся" була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.</span>
Узимку ліс відпочиває .Сплять дерева, скинувши листя до весни. Вони дали влітку плоди, а тепер час постояти в спокої. Тільки хвійні дерева в лісі нагадують про минуле літо.У лісових норах, дуплах та барлогах зимують звірі, великі та маленькі, ведмеді та їжачки. Поховалися комахи. Відлетіла на південь більшість лісових птахів. Проте зараз активно ганяються за зайцями злі голодні вовки та лисиці. Але зайці теж підготувалися до зими. Вони маскуються своїми шубками під білий сніг.Зимовий ліс потопає в снігових заметах. Навколо видно лише чорні стовбури голих дерев та подекуди зелені “лапи” ялинок та сосен. Все інше занесене білим. А коли визирає сонечко, сніг та іній у лісі виблискують, неначе розсипи діамантів.Спершу видається, що цей білий сніг лишається всю зиму незаплямованим. Він не стає брудним, як сніг у місті, де їздять машини та димлять промислові труби. Але якщо придивитися, то на білосніжному лісовому килимі можна побачити безліч меленьких стежок. Це сліди тварин, які полюють, та тих, які ховаються від полювання. Якщо придивитися, то в лісі можна побачити також зимових птахів: снігурів, вівчариків тощо. Вони зазвичай ласують мерзлими ягодами. Навіть холодною зимою життя в лісі не завмирає.<span>Ніхто не порушить тиши та спокою зимового лісу. Хіба що на вихідних люди спробують прокласти лижню лісовими стежками.</span>
Михайло-головний герой повісті, так як повість є автобіографічною; бешкетник,як і усі хлопчики, але лише у першій частині твору, так як потім він подорослішав, пішов у школу й набрався розуму; він був цілеспрямований, коли хотів потрапити до театру будь-яким чином; хлопчик сам себе навчити чогось, це було тоді, коли Михайлик сам навчився читати і рахувати до тисячі, а це чимала заслуга; а також він був із малозабезпеченої родини, але не дивлячись на це, він прагнув навчатися, і навіть, в таємниці від усіх читав книжки.