<em>Антось:
</em>"оглядний і стрункий - красень-юнак; його біле, благородне чоло обмежали золотисто-каштанові кучері, на виразнім обличчі світилися лакою і відвагою сині очі";
"та це ж не святого мученика очі, а очі її коханка, властителя радісних мрій, очу вродливого юнака Антося Корецього"
<em>Орися:</em>
"її струнка постава здавалась легесенькою, прозорою. Риси обличчя елегантні й шляхетні. Карі очі палають вогнем.";
"так, постраждати за віру, за правду, за воїх друзів - непомірна втіха."
<em />
Хуха- міфічна ,фантастична істота,як придумав В.Королів - Старий у творі "Хуха -моховинка". В її образі він втілив багато думок , і про любов до батьківщини , і про неоюхідність бути уважним, чутливим до інших і про те, що зло можно перемогти лише добром.
Взагалі , вважається, що хухи- це лісові духи в слов 'янській міфології. В уяві слов 'янських народів добрі духи , що за зовнішністю схожі на маленьких пухнастих тварин.
<span><span>Лягли йому на чоло хмари,Неначе ждуть нас знов удари,Неначе знов орда знялась...КНЯГИНЯ.Ах, я так серцем не боліла,Коли орда в степах кипіла,І князь з мечем і на коніЛітав орлом між ворогами,А кров червоними квіткамиЦвіла на дикім бур'яні.Тепер же я горю в огні -Невже віддати мушу зміюДочку мою, красу, надію,Сама її згубити мушу?..ДІВЧИНА.Лишіть!.. Послухайте мене:Ще, може, лихо і мине,Ще, може, знайдеться в державіЮнак хоробрий, молодий,Що й сам повернеться у славіІ вславить трон валі золотий.Хай змій віки уже лютує -Всьому на світі край свій є...Княгине! Серце моє чує,Що змія лицар той уб'є!КНЯГИНЯ.Покинь свої химерні мріїІ в очі правді подивись:Прийшла черга - і смерть надії,І не змагайся, і корись...Отак колись черга настане,І згину я, і згинеш ти...ДІВЧИНА.Чому ж увесь народ не встанеСтрашного ката розп'ясти?!Хай має він залізні руки,Хай має безліч він голів,Нехай страшні народні муки -А ще страшніш народний гнів!КНЯГИНЯ.Мовчи... Бо й стіни мають вуха!..І що, коли нас змій підслухав -Удвох загинем в одну мить!ДІВЧИНА.Ах, в серці кров моя кипить!Аби князівну врятувати,Я б не боялась самострати...КНЯГИНЯ.У тебе серце золоте...Мовчи!.. Здається, хтось іде...(Дівчина, побачивши на порозі князя,виходить).КНЯЗЬ.Недобрі знов у тебе очі...Чому? Від сліз? Не спала ночі?Тому моя й журба подвійна...КНЯГИНЯ.Ні, князю мій! Ні, я спокійна.КНЯЗЬ.Спокійна... ти... А де ж вона?КНЯГИНЯ.Сидить в задумі край вікнаІ в простір дивиться кудись...А очі слізьми налились...КНЯЗЬ.Невже країна вся байдужа,Невже у нас немає мужа,Палкого серцем, молодого,Який би зваживсь на двобій,Невже не знайдеться нікогоВ державі нашій молодій?ДЖУРА (входить).КНЯЗЬ.Що сталось, джуро? Чийсь гонець?ДЖУРА.Атож! Від змія посланець.КНЯЗЬ (до княгині).Іди собі в свої покої!КНЯГИНЯ.Ах, не минути долі злої!.. (виходить). КНЯЗЬ.Хм! Посланець?.. Від змія... Клич!<span>ДЖУРА.Такий він чорний, як та ніч!..</span>Такий зубатий та окатий...</span><span>КНЯЗЬ.арма!.. Іди, зови в палати!ПОСЛАНЕЦЬ (входить).Наш пан, великий володар,Землі й самого пекла цар,Прислав мене тобі сказати,Що мусиш ти дочку віддати.Лишає він тобі три дні...Оце сказать звелів мені.А що мені сказати пану -Кажи, бо так я не відстану!..КНЯЗЬ.За три дні відповідь я дам...Яку - твій пан почує сам.ПОСЛАНЕЦЬ.Гляди, накличеш ще біду...<span>Дивися сам... Так я піду! (</span></span></span>
«ЄВШАН-ЗІЛЛЯ» АНАЛІЗ «Євшан-зілля» аналіз твору — тема, ідея, жанр, художні засоби, переказ, композиція, історія створення описані в цій статті. «Євшан-зілля» аналіз «Євшан-зілля» — поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби «Євшан-зілля» епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий».
<span>привлывя
Дурний друг – недруг
</span><span>В лиху годину пізнаєм вірну людину
</span><span>Друг – боягуз гірший лютого ворога
</span><span>Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти
</span><span>Скарб – не друг , а друг – скарб
</span><span>З дурнем дружити – свій розум тратити
</span><span>Не карай, Боже, нічим, як другом лихим
приказки
</span> <span>Або пан, або пропав.
</span><span>Багатому й чорт яйця носить.
</span><span>Виріс, а ума не виніс.
</span><span>Від своєї тіні не втечеш
</span><span>Гарні гості, та не в пору
</span><span>Дома й стіни помагають
</span><span>Знає кіт, чиє сало з'їв
</span>