Жил ,был сестра и брат . Сестра была по старше , брат по младше . Жили они в селе . Как-то раз , сестра гуляла по лесу и нашла дерево , но оно было волшебное . Сестра ничего не сказала брату . На следующий день , Иван , так звали ее брата , он уидел , куда пошла Маша , следил за ней .Пришла сестра домой , Иван спрашует : сестренка покажи мне это дерево ?
ну , ладно , показала она ему .
Пришел он к дереву и говорит : , а ну исполняй мои желания! быстро !
Дерево возмутилось !Ух - ты , какой !
Для начала вскопай меня , полей , а потом и желания .
В этот день Иван этого не сделал , а на следующий день дерево исчезло .
Иван задумался : говорит сестре : , почему я , вчера этого не сделал ? и понял одну важную вещь , что ты хочешь сделать , лучше это делать сразу , пока не поздно .
Привіт !Дорогі ЯВА і Павлуша ви знатні тореадори і дослідники .Прошу вас розв язати таємницю.У мене кожного дня з тайної сховонки проподає солоденькі цукерки а в смітнику обгортки .Так як я кожного дня в школі прошу вас розгодати цю таємницю..Мама на дієті ,бабуся солодкого не любить .З підозрюваних тато .Дякую на перед!
Т. Шевченко вже в дитячi роки швидко навчився читати й писати, разом з тим почав малювати – у нього виявився великий хист до малювання.
Я могу найти, и перевести.
Эта сказка по осень. Даже не сказка, а рассказ И.С.Тургенева.
Я сидів в березовому гаю восени, близько половини вересня. З самого ранку перепадав дрібний дощик, змінюваний за часами теплим сонячним сяйвом; була непостійна погода. Небо то все заволакиваются пухкими білими хмарами, то раптом місцями розчищалося на мить, і тоді через розсунених хмар показувалася лазур, ясна і ласкава ...
Я сидів і дивився кругом, і слухав. Листя трохи шуміли над моєю головою; по одному їх шуму можна було дізнатися, яке тоді стояло пору року. То був ще не веселий, сміється трепет весни, не м'яке шушукання, не довго говір літа, не ляклива і холодне лепетанье пізньої осені, а ледь чутна, дрімотна балачки. Слабкий вітер трохи тягнув по верхівках. Внутрішність гаї, вологою від дощу, безперестанку змінювалася, залежно від того, світило сонце або закривалося хмарами; вона то осяває вся, немов раптом в ній все посміхалося ... то раптом знову все кругом злегка синіло: яскраві фарби миттєво гасли ... і крадькома, лукаво, починав мрячити і шепотіти по лісі найдрібніший дощ.
Листя на березах була ще майже вся зелена, хоча помітно зблідла; лише подекуди стояла одна молоденька, вся червона або вся золота ...
<span>Жодного птаха не було чутно: всі притулилися і замовкли; лише зрідка дзвенів сталевим дзвіночком глузливий голосок синиці</span>
Наверно потому что о них многие уже забыли.А некоторие даже незнали. Хотя возможно потому что ети книги как би просто сейчас не актуальны