Сонце хитро виглядає з-за парового млина, Паперовий змій кокетує й хитає головою, Соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима Толя, Дощ січе, Грім тріщить, Парує земля, Лід тріщав, лускався, Крига йде.
Честь і чесність – це співзвучні слова, але при цьому вони означають різне. Проте кожен з нас напевно розуміє, що обидва цих слова мають позитивний зміст. Добре бути чесним, а виявляти честь – правильно. І нехай сучасний світ дещо відрізняється від минулих днів і вважається більш жорстким і прагматичним, високі людські якості, по-моєму, ще в моді. А тому – і честь, і чесність потрібні і важливі. Втім, в даному випадку просто думати недостатньо. Потрібно аргументувати свої думки, чим я і займуся далі за текстом.
Чесність – це вміння говорити правду і утримуватися від брехні. Ми повинні розуміти, що правда – це дещо абстрактне поняття. Іноді, щоб збрехати, зовсім необов’язково сказати щось вголос. Наприклад, якщо ви знаєте щось важливе, але не повідомите людей, для яких це теж важливо, вас можуть звинуватити у брехні. Саме тому чесність невидимою ниткою пов’язана з ще одною благородною якістю – зі сміливістю. Боягуз просто не наважиться бути чесним. А ось смілива людина завжди з легкістю говорить правду. Вона не боїться критики. Чесність потрібна сьогодні тому, що вона будує довіру між людьми. Ніхто з нас не може переконатися у всіх фактах особисто. Набагато простіше обмінюватися один з одним інформацією і довіряти один одному. Завдяки чесності і довірі життя стає більш динамічним, а люди встигають зробити більше. У цілому завдяки чесності ефективність людського життя підвищується.
Якщо зміст слова «чесність» розуміють практично всі люди, то з честю ситуація складніша. Різні люди вкладають у категорію честі відмінні поняття. Якщо зібрати це все докупи, то вийде, що чесність – це поєднання таких позитивних якостей, як почуття справедливості, вірність, благородство, правдивість. Всі названі поняття мають безумовне позитивне забарвленням. Хочете похвалити людину? Назвіть її справедливою, вірною, благородною і правдивою. Їй напевно сподобається. Саме тому, я думаю, і сама категорія честі потрібна в сучасному світі. На жаль, люди далеко не завжди сприймають прояви честі правильно. Наприклад, вас можуть неправильно зрозуміти, якщо ви проявите свою честь просто так, безкорисно. Вся справа в тому, що в сучасному світі потрібно платити практично за все. Але особисто я вважаю, що честь можна проявляти завжди. Це виглядає красиво за будь-яких обставин.
І честь, і чесність потрібні. Вони були потрібні у всі часи, сучасність – не виняток. Так, матеріальне сьогодні цінується вище духовного, а плоть узяла гору над розумом. Але чесність і честь залишаються актуальними. І якщо ви будете проявляти ці якості щиро й непідробно, люди це точно оцінять.
Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!<span>Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, допоможе нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.</span>
Прийшов лис до свого народу і сказав не бітеся мене це я лис Микита я заліз в фарбу і став синій звіри повірили йому а коли лисиці почали співати лис Микита теж почав співати потім всі затихли всі казали та це наш лис Микита .