Краса цього села небула надзвичайно красивою, але автор зміг її чудово описати, що вона здавалась дивовижною...
Іван Федоров народився у Москві.Найбільш видатна кига Апостол
<span>Перед вечерею
В оселі діда Дуная як у вінку.
Лави, стіл, піч, ліжко, божниця – все тут зроблено дідовими руками. Все,
окрім ікон, скла та горшків.
В сухий настояний запах лісових
трав і квітів вплітається вологий аромат нещодавно внесених з льоху
яблук. На покуті красується сніп жита. Він затуляє одежу сивих святих на
іконах.
Кленовий мисник переливається полив’яним
цвітом полумисків, а біля мисника висить потемніла від років кобза. Вона
- відрада старого.
З світлиці якось боком видибує лелека. Його гордовиту осанку псує опущене вниз підбите крило.
Дідів
онук Максим відщипує хліба, простягає птиці. Та з гідністю закидає
назад голову і ковтає їжу так, начебто вона жива і може вирватись.
Баба
Ганна метушиться біля печі. Вона бережно ставить на стіл велику
череп’яну миску з борщем. У ній плавають чорні голівки грибів та
краплини олії. Лелека одним оком націлився на гриба, схопив його,
підкинув угору, щоб зручніше проковтнути. Дід Дунай ложкою почастував
нечемну птицю. Лелека з презирством до усього роду людського дибає до
дверей і причаюється біля лави.
Не встигла господиня
поставити на стіл печеню, як бусол занурює в миску дзьоба, вихоплює
шматок м’яса і проворно відбігає подалі від людей. Дід і хлопчина
сміються, баба розводить руками:
<span>- От харцизяка! А ще під святим небом літає. Сідайте вечеряти!</span></span>
Війна - таке страшне і жорстоке слово. Від цього по нашій спині пробігають сотні тисяч мурашок. Війна приходить тоді коли на неї ніхто не чекає. Здається щойно вулиці міст весело виблискували ліхтарями, а в наступну мить біль і плач. Війна забирає сотні тисяч життів, але проти кого воюють люди? Проти людей. Ми не задумуючись приносимо незбагненні муки у чиюсь домівку. Краще б на землі ніколи б не було війн.
Людина щаслива у праці, у творенні чогось нового, доброго і корисного. Мірилом для кожного з нас є власна совість. Немає значення чи ти поет, чи художник, чи вчитель, чи лікар, чи простий селянин. Праця повинна бути чесною. В. Крищенко пише: Поміж гучних фанфарних нот Проходить істина без крику. Нас піднімає до висот Лиш праця − чесна і велика. Дуже вдало сказав Борис Грінченко: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Щоб робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. Лише чесна і самовіддана праця можуть зробити кожного з нас щасливими. Українці − дуже працьовита нація. Ще з давніх часів про нас говорять як про добрих хліборобів. Хоч праця на землі − важка, проте вона − чесна. Які чудові слова В. Симоненка: Праця людини − окраса і слава, Праця людини − безсмертя її. Наш час ставить нові вимоги до праці. Та все ж ми повинні так відноситися до праці, щоб вона була для нас внутрішньою потребою. Г. Сковорода ще у далекі часи підносив ідею природної праці. Він обстоював думку про те, що праця з нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству