До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
<span>Мета: охарактеризувати образи героїв твору, з’ясувати їх</span><span>Ідеали, прагнення і вчинки, духовні цінності, роль у відтворенні історичного колориту епохи та станової психології окремих суспільних верств; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість; вміння оцінювати прочитане, критично і логічно мислити, висловлюючи виважені власні міркування; виховувати почуття пошани до творчості П. Куліша, любов до Вітчизни, прищеплювати пізнавальний інтерес до історичного минулого рідного краю.</span>
“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
<span><span>27 листопада 1863 Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.</span><span>1868Батька перевели до м. Сучави. Там Ольга Кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема Ольгою Кобилянською і Ольгою Устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.</span><span>1880-ті«Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»</span><span>1891Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 — у Чернівцях.</span><span>1894Вона взяла активну участь у феміністичному русі. Ставши однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.</span><span>1895Повість «Царівна»</span><span>1896Новели «Аристократка», «Impromptu phantasie».</span><span>1898Оповідання «Valse melancolique».</span><span>1895-1901Повість «Земля»</span><span>1905Повість «Ніоба», «Через кладку».</span><span>1908«В неділю рано зілля копала…»</span><span>1917«Назустріч долі»</span><span>1923«Зійшов з розуму»</span><span>1927«Але Господь мовчить…»</span><span>1928«Пресвятая Богородиця, помилуй нас!»</span><span>1933«Не смійтесь»</span><span>21 березня 1942<span>Померла у Чернівцях.</span></span></span>
Е декілька версій коли й як розпускаеться верба.Одни кажуть,що перед пасхою у будь які морози.Інші що тільки на весні.Але для мене це не е чимось дуже важливим.Головне побачити як саме вона розквітае,гарно та тендітно.Іноді навіть страшно доторкатись до неї.Настільки вона ніжна.