<span><span>Пора року зимаЗима найхолодніша пара року, час хуртовин і сильних морозів. Але, незважаючи на це, для багатьох вона є улюбленою парою року. Зима час свят і веселощів.Взимку люди зустрічають католицьке Різдво, Новий рік, православне Різдво, Старий Новий рік, день Святого Валентина, День армії. І тому зима для багатьох людей приносить радість.А як чекають зиму діти. Можна і покататися на санках, на лижах, на ковзанах, пограти в сніжки, зліпити снігову бабу. Кожна пора року по-своєму цікава.Зима ще й дуже гарна пора року. Вона просто зачаровує своєю красою. Виходиш вранці на вулицю, а там все блищить, переливається мільйонами діамантів. Усі дерева виблискують. Ближче до вечора, коли сонце потихеньку опускається за горизонт, починається гра фарб. Сніг ставати помаранчевим, потім рожевим, а іній на деревах починає переливатися всіма кольорами веселки.Після того як зайшло сонце, почав здійматися місяць, висвітлюючи сріблення світлом все навколо. І знову заблищав сніг. У небі запалюються одна за одною холодні зірки. Як красиво кругом! Немов у казці! І дивишся на всю цю красу затамувавши подих, неначе боїшся зруйнувати цю зимову казку. Так, кожна пора року по-своєму дивовижна і неповторна.</span></span>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювали не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/nepovtorniy-svit-ditinstva-v-poeziyah-lesi-ukrayinki/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Вийшла якось я надвір,
І напав на мене звір
Подумала я що то хижак,
А то звичайнісінький їжак
Добряче він мене перелякав
Але тихенько промовляв:
"Не боюся я тебе,
бо налякався сам себе".
Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнім бути, щоб написати "Україну в огні"! У своєму "Щоденнику" за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: "Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо". Через те, що весь твір з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тільки 1966 року уперше кіноповість було надруковано, але й після такої довгої мовчанки у ній було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кіноповість у творчій біографії Олександра Довженка посідає особливе місце, це один з найкращих його творів.
"Україна в огні" - твір про трагедію українського народу. Сьогодні цілком аргументовано дослідники стверджують, що сталінський режим був жорстоким, антинародним.
Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедій, непоправних втрат, катастроф, смертей у ході війни. Для Олександра Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово обстоював твердження, що людина - особистість. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор підводить читача через використання загостреної полемічності: Христина Хуторна і прокурор Лиманчук, Лаврін Запорожець та Заброда, автор полемізує з фон Краузе. Слід зауважити, що О. Довженко ставить у полярні позиції полемізуючих.
У Олександра Петровича є одна любов і молитва - це рідна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашніше - це бачити дітей-калік, згвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилою сина. Все це - Україна в огні. Це - найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни.
Без перебільшення можна сказати, що всі твори мистецтва про війну славили Сталіна, а ось знайшовся сміливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твір про війну міг бути удостоєний світовим мистецтвом високої нагороди, як, скажімо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять років.
Для Довженка суттєвою була тільки правда і більш нічого, крім правди. Для нього Україна - це українці. Тому в центрі твору - трагічна доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагічнішою сторінкою історії України є доля жінки на війні. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливістю змальовано образ Олесі, а образ Христі - особливий. Саме він, на думку автора, є найтрагічнішим, бо це - сама Україна, яку кинуто під ноги виродкам-фашистам. Доля жінки в окупації, жінки-полонянки. Його героїні не стають на шлях активної боротьби, але людську гідність не втрачають у тій страшній веремії, початку війни. Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слід бути гуманістом, ненавидіти будь-яке насильство. Олександр Петрович вірить у те, що хай дорогою ціною, але біда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.
Кіноповість "Україна в огні" була одним з перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни, вперше заперечувалися постулати сталінізму.
І коли сьогодні говорять про те, що треба встановити пам'ятник Сталіну в Севастополі, то в пригоді стають для молодого покоління такі творі, як "Україна в огні" Довженка - хай уважно вчитуються у ці безсмертні рядки.