У житті трапляється так, що природа дає нам дуже цінні уроки виживання і боротьби зі стихією. Людина вже давно віддалилася від природи, і перетинається з нею лише маленькими уривками, у вигляді домашніх тварин або рослин.
З самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. Клімат, рельєф, оточення - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися.
Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі.
Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити.
Годину тужити - вік жити; Справжнім дзеркалом наших думок є наше життя; Життя має тільки ту цінність, якою ми хочемо його наділити;
<span>Життя - це смертельна недуга, і до того ж, дуже заразна. </span>
Наскільки пам'ятаю, розповідь ведеться від третьої особи
Образ Соломії – досить оригінальний, але в певній мірі життєвий. Історичні умови життя українського народу в той час, який описаний в повісті, відповідали дійсності, події були правдиві, та й жінки, такі як Соломія, насправді існували і навіть були певним типом. У середині XIX століття багато хто з кріпаків, не витримавши знущань панів та принижень кріпацтва, вдавалися до рішучих дій і виборювали собі свободу навіть ціною власного життя. Були й такі, хто своє власне життя віддавав заради свободи інших. Саме такою була і Соломія, яка віддала своє життя заради визволення із неволі свого коханого.
<span />