Смотря с какой целью, если исключительно для отдыха, то никак :)
Храбрость, доброжелательность, щедрость, справедливость, местами самовлюбленность.
Складно розмірковувати над таким поняттям, як “доля”. Я часто чую це слово від дорослих. Але вони розуміють долю зовсім по-різному.Одні кажуть, що від долі залежить все. Ну, майже все. Хтось щасливий та заможний — значить, доля ставиться до нього прихильно. А з кимось стався нещасний випадок — що ж, така доля. Дівчина не може вийти заміж — значить, в неї самотня доля. Згідно з такими поглядами, лиха доля часто преслідує цілі народи. Зокрема, тяжко жилося українському селянству під владою іноземців.А інші люди говорять, що свою долю людина будує сама та сама визначає її. Не може дівчина вийти заміж — значить, занадто пихата та егоїстична. Або, навпаки, занадто скромна та боїться вийти на вулицю. Якщо кинули недопалка або запаленого сірника, то станеться пожежа. Усе визначено діями самої людини, на все є зрозумілі причини.Особисто я вважаю, що в кожної людини існує доля. Адже хтось народжується в родини президента, а дехто — у батьків-наркоманів. Але я певен, що свою долю та долю інших можна змінювати на краще. Замість того, щоб скаржитися на долю, можна діяти задля кращого.Є така італійська казка про дівчину Сфортуну, яка мала лиху долю. Що б не робила дівчина, невдачі постійно переслідували її. Але дівчина перемогла лиху долю своїми добротою та невтомною працею. У казці Сфортуна розшукала свою долю в образі страшної старої відьми, перевдягла її в гарне вбрання, розчісала їй волосся, надушила парфумами. А ще нагодувала пирогами, які сама спекла. І доля змінила своє ставлення до дівчини, стала лагідною.<span>Казка, звичайно, є казкою. Але вона має повчальний сенс. Недарма кажуть, що кожна людина — сама господар свої долі.</span>
За весь навчальний рік, мені сподобався твір Олекса Стороженка "Скарб". "Скарб" безумовно оповідання на морально-етничну тему. Автор закликає нас, щоб ми поглянули який спосіб вибирає для себе людина.
В оповіданні "Скарб" автор зображує головного героя Павлуся байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та пий.Та наголошує:"Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем".Є таке прислівя "Щастя знає, кого шукати", ось так і Павлуся щастя знайшло.
Ця історія дуже цікава, інтригуюча і реальна, я вірю що насвіті бувають такі люди з такими випадками.
Марина Цветаева родилась 8 октября 1892 года в Москве. Ее отец Иван Цветаев<span> — доктор римской словесности, историк искусства, почетный член многих университетов и научных обществ, директор Румянцевского музея, основатель Музея изящных искусств (ныне — </span>Государственный музей изобразительных искусств им. Пушкина<span>). Мать Мария Мейн была талантливой пианисткой. Лишенная возможности делать сольную карьеру, она вкладывала всю энергию в то, чтобы вырастить музыкантов из своих детей — Марины и Анастасии.</span>