<span>Питання про те, що таке щастя і що означає бути щасливим, з давніх пір хвилювало людину. "Людина створена для щастя, як птах для польоту". У цьому добре відомому крилатому вислові народна мудрість "зафіксувала ту обставину, що щастя відноситься до глибинних сторін людського існування, до самої його природи. І вже тільки тому поняття щастя має висловлювати певний зріз морального життя людини" (Попов Л. А.).</span>Розумінню сутності усвідомлення щастя заважає не тільки складність цього явища в духовному житті людини, а й те, що саме слово "щастя" вживається в ужитку в різних значеннях. Поняття щастя для кожної людини індивідуальне. "Одним щастям здається чеснота, іншим - розсудливість, третім - відома мудрість, а іншим все це разом або що-небудь одне в поєднанні із задоволенням або не без участі задоволення, є й такі, що включають в поняття щастя і зовнішній добробут" ( Аристотель).Перераховуючи різні думки людей щодо щастя, можна сказати, що для більшості щастя полягає в чомусь наочному і очевидному: в удачі, в задоволенні, в пошані, в багатстві і т.п. "Щастя, говоримо ми, - це те ж саме, що благополуччя і гарне життя". (Аристотель). Тому "питання про щастя - це не просто питання про те, як бути щасливим, задоволеним або навіть доброчесним, а перш за все в тому, в чому полягає хороше щасливе життя і до чого людині слід прагнути в першу чергу" (Гусейнов).<span>Існує ще й визначення щастя як "моральної свідомості, що позначає такий стан людини, який відповідає найбільшій внутрішній задоволеності умовами свого буття, повноті і свідомості життя, здійсненню свого людського призначення. Як і мрія, щастя є чуттєво-емоційною формою ідеалу, але на відміну від нього означає не устремління особистості, а виконання цих устремлінь. Поняття щастя не просто характеризує певне конкретне положення або суб'єктивний стан людини, а й виражає уявлення про те, яким має бути все життя, що саме є для нього блаженством. Залежно від того, як тлумачиться призначення і сенс людського життя, розуміється і зміст щастя. Тому дане поняття носить ще й нормативно-ціннісний характер " (Словник з етики).</span>
Народжується людина. Вона потихеньку зростає, робить свої перші невпевнені кроки, промовляє перше слівце, ходить у дитячий садочок, далі — у школу, отримує середню або вищу освіту, працює, обзаводиться родиною, ростить дітей, виходить на пенсію і... замислюється про сенс життя. До деяких сучасних людей роздуми про життя приходять раніше, до інших пізніше, але це відбувається з усіма.
Сенс життя людини полягає не в народженні, житті і смерті. Якщо ми приходимо в цей чудесний світ, значить, це дійсно комусь потрібно. Значить, на кожного з нас покладена певна дуже важлива місія. Але в більшості своїй ми сліпі і дурні, бездушні і хибні.
Можливо сенс життя в самому житті? Для цього потрібно повністю присвятити себе обраному шляху і жити заради інших людей, або заради порятунку тварин, або ж боротися із забрудненням планети і т.д. Найголовніше, знайти своє покликання. Зрозуміти, в якій сфері діяльності можна найбільш корисно реалізуватися. Наприклад, уже в шкільні роки ти починаєш помічати, що вмієш змусити себе слухати. Тобі подобається вчитися, пізнавати нове і ділитися отриманими знаннями з іншими. Стань учителем. Нехай діти, школярі або ж студенти, відкривши роти і затамувавши подих, слухають тебе і вбирають твою мудрість. Або, починаючи з уроків анатомії та біології, тебе не відірвати від вивчення медицини. Стань лікарем. Допомагай хворим людям повернутися до повноцінного життя, даруй радість і надію. Якщо тебе зачаровує магія чисел і математика твій «коник», то стань грамотним економістом і присвяти своє життя цій важливій професії. Найголовніше — це не помилитися на початку життєвого шляху, щоб на схилі своїх років не шкодувати про даремно прожиті роки.
У чому полягає сенс життя? Звичайно, не тільки в правильно обраній професії. Можна бути прекрасним, кваліфікованим фахівцем, але якщо не володіти високоморальними людськими якостями, то гріш ціна всім заслугам і регаліям. Бути гарною людиною — це теж важка робота. Щодня віддавати себе без залишку на благо іншим по силах тільки безкорисливим, добрим людям з красивою душею. Цьому не вчать ні вчителі в школі, ні викладачі в інституті. Це вбирають з молоком матері, пізнають у колі сімейних відносин від мудрих і терплячих батьків.
Відповідаючи своїй дитині на запитання: «Чи є сенс у житті?», кожен повинен в першу чергу сам міцно задуматися про це. Чи виконує він повною мірою свою місію на Землі? Чи гідний він подарованого йому життя? Яка пам'ять залишиться після нього?
Друзі, так в чому все ж таки є сенс життя людини? Відповідаємо: в гармонійному поєднанні наших мрій, можливостей і, звичайно ж, реальності. Спочатку оточуючі, а пізніше вже сама людина невпинно виховує в собі моральні якості, котрі вдосконалюються напротязі усього життя. Згодом вона усвідомлено ставить собі чітку мету професійного вибору та наполегливо і старанно працює, аби її досягти. При цьому людина майже не відчуває незручностей, так як життя приносить їй неабияке задоволення. Вона неймовірно щаслива, вона затребувана — має гарну роботу, вона кохає сама і є коханою, вона реалізована. Вона знає відповідь на таке актуальне запитання як: «У чому сенс життя людини
Основний мотив твору<span> — кохання Остапа і Соломії, його непереможна сила, що рухає вчинками героїв</span><span> Мотив прагнення до свободи, боротьби проти поневолення — національного чи соціального — чи не найпоширеніший в українській класичній літературі.
</span>
У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твір поета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.
Центральні образи повісті – Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня - скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня - мати змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам.Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…»Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою.<span>Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.</span>