Ответ:
Нужно более правильно поступить со стороны оленя
Тема: розповідь про благодійну діяльність ченця Прохора, його намагання подолати зло — добром у складні для Київської Русі часи.
Ідея: возвеличення щирості, доброти, милосердя (Прохор), засудження підступності, жадібності, заздрості, жаги до збагачення (торговці, князь Святополк).
Основна думка:
а) «Бог дбає про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи
нашого каяття;
б) «Суд без милості тому, хто сам не творить милості».
Жанр: оповідання.
Проблематика:
• керівник і народ;
• милосердя і користь;
• гріх і покаяння;
• добро і зло;
• вічне і тимчасове.
Композиція.
Експозиція: роздуми про призначення Бога, його вплив на людей; розповідь про жорстокість Святополка і скромне життя монаха Прохора.
Зав’язка: гуманність Прохора у голодні часи на Руській землі у доброзичливість у ставленні до людей.
Кульмінація: конфлікт між іноком і торговцями, пограбування монаха за наказом князя.
Розв’язка: примирення Святополка з Прохором; поховання ченця князем у печері.
Анімістичні елементи у творі:
• гірка лобода (хліб) — стає насолодою;
• попіл — сіль;
• покаяння Святополка — його перемога у війні.
Обговорення ідейно-художнього змісту твору (фронтальне
опитування). Питання для роботи:
• За яких обставин людина звертається до Бога?
• Що вона отримує від нього? («...Дбає Він про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає Він на нас інколи голод, інколи раті за порушення законів Володаря; та цим Владика наш приводить тільки наше недбальство до чесноти, бувають віддані за гріхи своїм злим і немилосердним володарям»)
• В які часи відбуваються події у творі? («Було це в дні князювання Святополка в Києві»)
• Як на початку оповіді характеризується Святополк? («...Багато наруги чинив людям цей князь, без вини викорінив дощенту багатьох знатних людей і маєтки у них одняв»)
• Яким чином Господь покарав князя? («І за те попустив Господь, щоб невірні мали силу над ним: чимало тоді воєн було з половцями. Були в ті часи чвари й голод сильний, і в усьому була вбогість на Руській землі»)
самое лучшее настроение бывает только летом, потому что это каникулы. аж три месяца. в первом месяце я ходил на рыбалку и на пляж. во втором месяце я ездил за границу. там я провел весь свой месяц. я ездил во Францию. проезжал мимо Эйфелевой башни и также возле пролива Ла-Манш.я ездил вместе папой и мамой. это было очень приятно. мы поселились в 5-звездочном отеле и жили там неделю. за такое время я узнал очень много интересного и познавательного, особенно про известных французких художников.третий месяц я провел дома и уже подготавливался к школе. повторял, то что изучал в классе.
Микола Вороний був народжений у часи, коли українська мова зазнавала переслідувань, вона замовчувалась та принижувалась. Тобто на кожного українця був покладений штамп вторинності. Але справжнім митцям та патріотам це не завадило створювати зразки та еталони для іншої культурної світової спільноти.
Творчість Миколи Вороного увібрала в себе відчуття непокори, новаторства,незалежності та патріотизму. Любов та повага до цього митця сформувалася завдяки тонкому сприйняттю прекрасного, вишуканому поетичному світогляду, піднесенню фундаментальних людських цінностей та поглибленню в загальнолюдські проблеми, тощо.
Початок творчого шляху Миколи Вороного розпочинається з пошуку нових актуальних тематик, та засобів їх реалізації на папері, піднятті у своїх творах моральних та етичних проблем, які торкаються кожного з нас. Своїми словами митець заохочує схилятися до духовності, підносити її, не ставитися з байдужістю до вирішення актуальних питань.
Для Миколи Вороного завжди залишалася першочерговою проблема вільної творчої думки. Саме тому нас так хвилюють його твори, бо тільки відчувши всі емоції на власному досвіді, можна передати їх на папері. Саме тому, читаючи рядки великого літератора, його емоції, біль та переживання за власну культура, мову та народ, переповнюють кожного читача.
Захопленість модернізмом, ніяким чином не створювало перешкод митцю у написання його творів, які повністю були пронизані щирою любов’ю до традицій, народу, пошаною до власної Батьківщини. Але, в той же час, Микола Вороний, не ідеалізував у своїх творах революційні перетворення, закликав до збереження отриманої свободи, до зменшення насильства. У вирішенні ж, морально-етичних питань переконливо захищає та відтворює народні уявлення про добро, честь, гідність, справедливість, щирість.
Отже, Микола Вороний – це митець, який здатен був щиро відтворити у своїх творах увесь біль та жаль за власний народ та культуру. Це великий літератор, який залишив нам значну культурну спадщину, яка вражає і до нині. Саме Микола Вороний створював еталони літературної творчості світового рівня.
<span>http://ukrtvory.ru/bagatstvo-problematiki-ta-poetichno%D1%97-spadshhini-mikoli-voronogo.html</span>
Рахіра<span>. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву».(Автор)
"Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!"(Михайло говорить Саві)
Анна.</span><span>"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".
"</span><span>Була прегарна в тій хвилі. Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності."
"</span><span> Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
"</span><span>На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."</span>