"Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними" - ций крилатий вираз приписують кільком мудрецам, але, хто б це не сказав, він був правий - певною мірою. Проходять сторіччя, і змінюються суспільства, люди, їх світогляд. Те, що вважалося безумовною істиною сто років тому, зараз істиною може не бути. Але є речі, які не застарівають і нікроли не застаріють. Деякі ідеї, виказані кілька сотен років тому, залишаються актуальними і сьогодні.
В цьому можна переконатися, якщо перечитати твори Григорія Сковороди, що жив і творив у 18-му сторіччі. Він був знаним просвітителем-гуманістом, поетом, письменником, педагогом та мудрим мандрівним філософом. Спілкування зі Сковородою вплинуло на ціле покоління освічених українців.
Сковорода був переконаний, що цінність людини визначають не її зовнішні якості, такі як, наприклад, багатство, а внутрішні - справедливість, розум, милосердя, великодушність. Це твердження є істиною і тепер. На думку Сковороди, для будь-якої людини свобода є надзвичайно важливою. Будь-хто погодиться з цим і зараз.
Григорій Сковорода вважав, що людині важливо "пізнати себе" для того, щоб усвідомити особливості свого характеру, виявити свої здібності і обрати "сродну працю" - такий рід діяльності, до якого найбільше схильна конкретна людина. Така праця є важливою умовою щастя. Хто заперечить це твердження? Воно є і завжди залишиться істиною.
"Святість життя полягає в робленні добра людям", - писав цей мудрий філософ. Сковорода спирався у своїй філософії на Біблію, але не любив лицемірства і церковної схоластики, тому служителі культу його не любили. Але народ любив: його твори, що поширювалися у списках, попадали навіть під стріху селянських хат. Через десятиріччя після смерті філософа селянський син Тарас Шевченко буде "списувати Сковороду" у саморобну книжечку.
Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!<span>Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, допоможе нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.</span>
Матуся
Мила, рідна, добра, лагідна
Любить, вірить, чекає
Сидить і думає про синів
Матінко!