Відповідь:
Супярэчлiвасць характару Тулягi у камедыi Кандрата Крапiвы "Хто смяецца апошнiм".
У камедыi Кандрат Крапiва (К. К. ) ставiць i вырашае праблему духоунага выпрамлення i аднаулення чалавека ва умовах сацыяльнага грамадства на вобразе Тулягi. Драматург паказвае, што Туляга -- чалавек крыштальнай сумленнасцi, але вялiкi баязлiвец. Калi Гарлахвацкi перыядычна запалохваючы i шантажыруючы, спрабуе схiлiць на несумленны шлях Тулягу, ен адважваецца зауважыць нахабнiку, што пiсаць навуковую працу для iншых -- учынак несумленны, дрэнны. I няхай сабе пярэчанне Тулягi вельмi нясмелае, але сам факт, што да смерцi запалоханны чалавек усе ж адважваецца на гэта, з'яуляецца сведчаннем яго высакароднасцi, маральнай чысцiнi. Бессаромнасць Гарлахвацкага вельмi узрушыла i абурыла Тулягу, але ен пакуль што не адважваецца каму-небудзь расказаць усе, бо не упэунены у сваей праваце. К. знарок ставiць Тулягу у недарэчныя, смешныя сiтуацыi, каб найбольш моцна ударыць па баязлiвасцi Тулягi. Туляга лiчыць свае становiшча трагiчным, з якога няма выйсця, i трацiць спакой i сон. Гэта усе можна прасачыць у сцене, дзе Туляга з рознымi агаворкамi расказвае Левановiчу пра усе сваi няшчасцi. Адчуушы сяброускую падтрымку Веры, Чарнавуса i iншых супрацоунiкау iнсцiтута, Туляга пачынае разумець безпадстаунасць свайго страху. Ен узяуся пiсаць для Гарлахвацкага працу пад выглядам таго бездапаможнага запалоханага Тулягi, якiм дырэктар яго бачыу. Але пры гэтым думае: "Цяпер жа я табе напiшу навуковую працу! Насмяяуся ты з мяне, абняславiу перад людзьмi, пасмяюся ж i я з табе". У яго нараджаецца вялiкi гнеу да праудзiсвета, нахабнiка i кар'ерыста, рашучасць абавязкова яго выкрыць, адпомсцiць за тое зняважанне, крыуду, якiя цярпеу Туляга ад дырэктара. У канцы п'есы адбываецца духоунае аднауленне i перараджэнне Тулягi, яго радасць, гордасць ад здзейсненага i поунае выкрыцце невуцтва Гарлахвацкага. Туляга канчаткова пераадольвае сваю безгрунтоуную баязлiвасць i становiцца нармальным чалавекам, гатовым змагацца з такiмi людзьмi, як Гарлахвацкi.
Пояснення:
Бить баклуши - это значит, лениться
Ничего не делать
Петя Гринёв жил в богатой семье. У них был параход,
"Дункан" назывался. Однажды они поплыли со Швабриным по Волге в Сочи
на ярмарку, чтобы купить Пете сапоги, а то не в чем стало ходить. И даже пока
плыли, всё это время Швабрин его воспитывал, как надо жить, а как не надо. И
когда они проплывали мимо Индии, то Пете понравилась капитанская дочка, которая
тоже плыла вместе с ними на отдых в санаторий "Артек". Но её папа, в
прошлом пират Карибского моря, не разрешил им сыграть свадьбу и пожениться, и
тогда они решили сбежать в Египет к папуасам и работать там погонщиками
верблюдов. Они стали катать туристов на них и если туристу надо было слезти с
верблюда, то они заламывали такую цену, что скоро так разбогатели, что смогли
купить лавку в Монголии и нанять туда рабов из Африки. А Швабрину стало завидно
и он тоже поступил на службу к Ясеру Арафату. Он ему таскал саблю, а по вечерам
колол орехи. Тот их шибко любил. А Петя Гринёв
перевез своих папу с мамой и того старого еврея-капитана, у которого уже
не стало парахода и вообще ничего не стало, только одна трубка, которую он
курил постоянно и матькался: " б-б-б-б-б на сундук мертвеца" и ещё чё-то.
Потом они встретились на войне и когда бежали в атаку и орали «мать-твою» , то
запнулись об друг дружку и сломали себе ноги и руки. Так снова свела их судьба.
Их положили в лазарет. А мед. сестрой там была та самая капитанская дочка,
Груня её звали. Она ставила Гринёву уколы с витаминкой, а Швабрину фиг и тот
опять ссучился и стал ревновать. Они долго ругались, потом стали драться на
костылях. За это их выгнали из лазарета, а Груню перевели в Склиф на повышение.
Когда Гринёв с Швабриным выздоровели, то они стрелялись на дуэли в Тигровой
балке. А Пётр 1-й узнал про это и разжаловал обеих до поручиков, раньше то были
есаулами, а сейчас ШИШ. А Груня выучилась на фешеля и уехала за границу в
Монголию, там она лечила от свинячего гриппа всех подряд, которые даже и не
болели. Она даже лечила Петиных родителей, которые уже стали старые и ничё не
могли делать, только матькались и молились день и ночь. Но это им не помогло и
они умерли В Израиле, когда приехали туда на мекку. Так и похоронили их где-то
в секторе Газа в пирамиде Хеопса и забыли про их. Но Петя не забыл и каждый год
приезжал попроведовать своих родителей на папирусной лодке. «РА» называлась та
лодка. Швабрин куда-то задевался и нос не показывал больше нигде, так и сгинул
каналья. Может спился, а может в монастырь ушёл, один Бог ведает…
Потомучто не знаю я ммммммммм