Ява та Павлуш це нерозлий друзі-шибайголови. Які вміють весело проводити час, та потрапляти в різні халепи як, наприклад, вони заблудились в кукурудзяному полі, чи як Ява жив на "Безлюдному осрові", а Павлуш його провідував, і одного разу вони мало не повбивали один одного. Вони вірні друзі які завжди допомагають один одному!
Леся Українка написала чудовий вірш "Хвиля". Провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні. Вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. На мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, баланс і гармонія. Леся Українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). Я вважаю, що головну думку поезії відтворено в останній строфі:
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки пронизана вірою і сподіваннями. Вірш написаний хореем. Твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою. До цієй теми автор звертається у творах "Спогад із Євпаторії", "Тиша морська". У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна "До моря", Жуковського "Море".
Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.
<span>Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. </span>
<span>А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.</span>
Алю ти все можеш роби все як ти хочеш але,краще дороблюй справи в інший раз
Климко йшов босий ,у куцих штанчатах,старій матросці,що була колись голубою,а тепер стала сіра,та ще в дядьковій Кириловій діжурці.Тій діжурці,як казав дядько,було ,,сто літ'',і не рвалася вона лише тому,що зашкарубла від давньоі матузи.Не брали іі ні дощі,ні сніг,ані сонце.Пахла діжурка паровозом.Уночі вона нахолоняла,а вдень аж димувала на сонці,пахла ще дужче і пекла плечі та спину.