Трагікомедія Феофана Прокоповича «Володимир» як зразок шкільної драми
Шкільна драма була поширеною на Україні в барокову добу XVII—XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Так, драма Феофана Прокоповича присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому. Шкільна драма мала мати кілька типів, залежно від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми. До останнього типу драми належить п'єса «Володимир».
За жанровою формою у творі наявні елементи трагедії й комедії. Трагедійним є образ головного героя, котрий через внутрішні протиріччя, вагання вирішує хрестити Київ. Комедійним є сатиричне зображення жерців Жеривола, Куроїда та Піяра.
Як і в кожній шкільній драмі в творі був хор, ми бачимо це в епізоді драми. Панегірик співають Андрій-апостол з янголами. Розповідається про подальшу долю Києва:
«Був у тьмі ти раніше, хоча перед миром
Світлим ділом преславний, але ще кумирам
Темним ти покорявся, був чорний в безвір'ї.
Отож світлом себе ти осяй невечірнім!»
За структурою драма «Володимир» складається з прологу, основної частини та епілогу. Наприклад, у пролозі розповідається про занепокоєння жерців Жеривола, Куроїда та Піяра з приводу того, що Володимир збирається хрестити Київську Русь. Основна частина твору присвячена головному герою. Володимир вислуховує грецького філософа, синів Бориса й Гліба, перш ніж прийняти остаточне рішення.
Слід ще зазначити, що шкільна драма доби бароко мала важливе значення для подальшого розвитку української драматургії (XIX століття), її вплив був величезний і в Росії.
Трагічна подія в творі "Мишка" Б.Лепкого-це коли господарка збрехала бідній жінці , у якої була хора дитина . Казала : "Мої корови тільки молока дають ,як кіт наплакав " , а у самої багато молока було . За це мишка погризла гроші ...
Пилип Швайка – справжній лицар, його поважають усі козаки й бояться вороги; про нього йде слава як про спритного, відчайдушного, невловимого козацького вихідника.
Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.Сміливий, розумний, спостережливий, витривалий, кмітливий, відважний, рішучий; звик покладатися лише на себе.Вірний товариш, турботливий і уважний до хлопців і братчиків, поважає літніх козаків, дослухається до їхніх порад; любить рідну землю, гарно їï знає, захищає від ворогів.
Правильна відповідь - Д.
Героїчну битву козацького війська проти татарських нападників зображено у творі "Ой Морозе, Морозенку".
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.