<em>Відповідність між складними реченнями </em>
і кількістю простих речень у них:
1 шість складових частин (Д):
Д 1[Збираючи книжки, я почув], 2(як надворі загуркотів віз), 3(як заскрипіла наша хвіртка), 4(обізвалась радісно качка), 5(забряжчали одні й другі двері), і 6[на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна].
2 три складові частини (Г):
Г 1[Над ними зумлили комарі], 2[біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка], а 3[над усім світом протікала зоряна імла].
3 чотири складові частини (Б):
Б 1[Минули дні], і 2[не раз можна було бачити Сіроманця в ярах за висілках]: 3[він сидів і терпляче чекав], 4(доки Андрійко Лях покатається на лижах зі своїм однокласниками).
4 п’ять складових частин (А):
А 1[Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо], але 2[по тому, 3(як вони час від часу засмолювали негусті дрібці зорі) і 4(як ті зорі знову ненадовго з’являлися), Климко здогадувався], 5(що хмари біжать).
Це було дуже давно.Колись одного дня коли дуже сильно світило і було дуже високо Катруся та її братик Сашко збирали яблука у саду.Садок був дуже великий і листя будо дуже зелене,земля була мяка.Їхня бабуся Ліда попросила онуків зібрати у кошик яблука.Катруся і Сашко із задоволенням допомоглі бабусі.Коли вони зібрали усі яблука бабуся угостила онучків великими пиріжками з яблуками які допомогли вони зібрати.
от и всё конец
Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш».
<span>Що це — «те»? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душу? Вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється... В милосерді, чуйності, здатності любити... Згадаємо добре чудовисько з казки «Червоненька квіточка», якого Настенька покохала саме за красу душі. Згадаємо дзвонаря Квазімодо з «Собору Паризької Богоматері» Гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим і інвалідам набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх? </span>
<span>Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «Дівчисько-то — інвалід, В тут раптом — весілля! Ну яка дружина з каліки?» Не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. Не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помічають... </span>
<span>Краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. Це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що все це дано понад силу. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є, і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність... </span>
<span>І я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ. </span>
Я не знаю який зробити твір про альтруїзм но знайшла деякі правила та речення про нього)