Ведмідь-(в,е,д,м',і,д')
-•--•-
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.
Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.
Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Я пишаюся тим, що живу в країні з такоюбагатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.
Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.
Ответ:
Правильний фрагмент:
б) Порядок денний:
1. Про виробничу практику студентів II курсу в музеї.
2. Про стан успішності студентів І курсу в І семестрі 2009-2010 навч.
року.